Життя кожного із нас – не випадковість, не збіг обставин. Кожен просто зобов’язаний щось залишити по собі. Житель міста Баштанка Віктор Андрійович Яценко, якому 12 лютого виповнюється 60 років, вписав яскраву сторінку у розвиток спорту та, зокрема, баштанського футболу.

Народився Віктор у селі Добре. А саме це село дало не одного футболіста, які грали у складі збірної команди Баштанського району у різні роки: Леонід Польовий, Василь Ромашка, Микола Бондаренко, Володимир та Віктор Єланцеві, Юрій Осика, Іван Педько, Олександр Семенюк, Василь Мігаль, Олександр Адабаш, Віктор Польовий, Сергій Ярков, Сергій Безощук, Сергій Паладич, Іван Ніколаєв, Микола Бойко, Микола Борух, Олександр Локотир, Микола Яценко. Так, саме Микола, старший брат Віктора, був його першим тренером і наставником. Бо, прийшовши зі школи, щодня хлопці займалися спортом вдома: грали у футбол, гандбол, метали диск, гранати.

Гра з ранньої весни до пізньої осені у футбол, а взимку у хокей були невід’ємними у їхньому розпорядку дня.

– Можливо, тому ми й росли набагато міцнішими, ніж нинішні підлітки, – говорить Віктор Андрійович, – бо ж бігали надворі у будь-яку пору року, у будь-яку погоду. Зараз з острахом згадую: провалишся, бувало, під лід, а додому боїшся повертатися, щоб батьки не сварили. Тому одяг викручували, знову одягали на себе і ще з більшим запалом бігали, щоб висохло все на тілі. А з яким завзяттям ми грали тоді на вуличних футбольних турнірах, що хлопчаки влаштовували самі для себе, для свого самоствердження. Але не думав, що футбол настільки захопить мене і буде супроводжувати все життя, відриваючи від сімейних справ, навчання, роботи, спілкування з друзями.

– Я дуже добре пам’ятаю свою першу футбольну гру, коли мені, 15-річному, довірили грати у складі команди «Міжколгоспбуду», – розповідає В. Яценко. – Вийшовши на футбольне поле, відчував велику відповідальність за довіру, яку мені виявили – захищати спортивну честь свого села.

Після закінчення школи вступив до Дніпропетровського училища зв’язку, яке закінчив навідмінно. А потім була служба в армії, у групі радянських військ у Німеччині. Саме на службі, коли грав у складі футбольної команди дивізії, формувалися бійцівські якості баштанської футбольної зірки Віктора Яценка.

Після строковї служби працював у Миколаєві на телефонній станції. Після роботи грав у футбол: у складі команд «Торпедо», «Водник», «Волна» та районної команди Баштанки, яка у 1976 році була чемпіоном України. У 1977 році його запросили у команду  майстрів «Суднобудівник» м. Миколаєва.

Згодом були численні ігри, турніри. Віктор Яценко – багаторазовий чемпіон області, України з футболу серед ветеранів. У складі збірної команди «Ветеран» Миколаївської області доводилося грати проти таких супер-гравців, як Ігор Бєланов (кращий гравець Європи, нагороджений золотою бутсою), Рудаков, Таран, Сташевський. Не раз брав участь у галузевих змаганнях на першість ВАТ «Укртелеком». До речі, коли команда виборола першість, то кубок одноголосно вирішили віддати Віктору, як найстаршому, нестаріючому ветерану. А вдома – цілий арсенал найрізноманітніших медалей, грамот, кубків і призів, які виборов за всі роки у спорті.

Але футбол – це лише захоплення, якому він віддає весь свій вільний час. Віктор Андрійович – чудовий спеціаліст  електрозв’язку. Закінчивши Одеський технікум, працював у ВАТ «Укртелеком» у Миколаєві. У 1988 році начальник Баштанського цеху електрозв’язку М. М. Авраменко попросив дирекцію прислати йому хорошого спеціаліста кабельника-спаювальника, пообіцявши, що забезпечить його квартирою. Так, молода сім’я електрозв’язківців  Яценків – Віктор Андрійович та дружина Ольга Олексіївна переїхали в Баштанку. Виростили трьох дітей: двох синів – Юрія та Андрія, доньку Тетяну. Всім трьом дали освіту. Старший Юрій працює у Миколаєві юристом, Андрій, як і батько, – інженером-електрозв’язківцем, Тетяна закінчує інститут і, як мама, буде економістом.

– Я дуже вдячний своїй дружині за її жіночу мудрість і терпіння, за те, що вона з розумінням ставиться до мого захоплення, – говорить Віктор Андрійович.  – Їй часом доводилося дуже нелегко, адже господарство, діти – все було на її плечах.

Друзі ж і товариші відгукуються про Яценка, як про хорошого сім’янина, люблячого батька, а співробітники – як про вмілого, відповідального керівника, професіонала-зв’язківця, порядну, чесну людину.

На дільниці експлуатації лінійно-кабельних споруд, де Віктор Андрійович працює начальником,  робота не з легких. а

дже колектив з 14 чоловік обслуговує 1,5 тисячі кілометрів зв’язку, які знаходяться на території п’яти районів: Снігурівського, Березнегуватського, Баштанського, Новобузького та Казанківського. Слідкують за справністю й охороною лінійно-кабельних споруд. Робота дуже відповідальна, оперативно треба усувати всі пошкодження. Тому доводиться виїжджати на лінію у дощ чи сніг, спеку чи мороз, у будні і свята. Але колектив, де пропагується здоровий спосіб життя, легко справляється з дорученою справою, тому ця дільниця серед кращих в області.

Сам Віктор Андрійович вже 12 років обливається холодною водою, 7-й рік на Водохреща купається у крижаній воді. Останні роки вивозить на річку і весь колектив, бо вважає, що у здоровому тілі – здоровий дух.

– Народна мудрість говорить: «Здоров’я усьому голова». Тому я бажаю нинішній молоді вести здоровий спосіб життя, частіше бувати на свіжому повітрі, на стадіоні,  – дає напутні слова ветеран спорту В. А. Яценко, який ось вже 45 років виходить на футбольне поле, дивуючи своєю грою як футбольну молодь, так і вболівальників.

– Віктор Андрійович – це гордість сільського футболу України, – говорить голова ФСТ «Колос» Сергій Федорко. – Його футбольне життя – це взірець для нинішньої молоді. Кожен його вихід на футбольне поле – це повна самовіддача, це доказ того, що людині стільки років, на скільки вона себе почуває.

А 13 лютого о 10.00 на спорткомплексі «Колос» у    Баштанці зберуться футболісти різного віку, які у різні часи й у різних командах грали разом з В. А. Яценком, щоб провести турнір, присвячений його ювілею.

Всі вони бажають ювіляру: нехай здоров’я і сил прибуде, нехай до серця старість не спішить! Відтепер поволі хай роки чудові плинуть до 100-річчя по живій воді, а душею й серцем будьте завжди молоді.

Лідія АВРАМЕНКО.