(Продовження. Початок у №18-19 (3 стор.).

Надаючи національним меншинам право розвивати свої культуру та мову, визнано необхідним надалі створювати окремі національні райони та сільради. На виконання завдань уряду на території Миколаївського округу були проведені певні зміни. Так, на території сучасного Баштанського району в 1925 році було створено Новоданцигську сільську раду (с. Виноградівка).

Якщо у травні 1925 року у Миколаївському окрузі налічувалося 9 районів та 141 сільрада (у Вознесенському районі – 25 сільрад, в Очаківському – 10, у Варварівському – 12, у Ландауському – 11, у Миколаївському – 24, у Новоодеському – 11, у Привільненському – 18, у Новобузькому – 20, у Володимирівському – 10), то у червні того ж року на засіданні Миколаївської округової адміністративно-територіальної комісії (протокол №4 від 4-5 червня) було запропоновано організувати 160 сільрад, з них національних 35 (німецьких – 14, молдавських – 6, єврейських – 3, білоруських – 1, болгарських – 1, російських – 10), тобто ліквідувати 6 сільрад і створити 25 нових. На території сучасного району національними були Єфінгарська сільська рада (єврейське поселення), Новоданцигська – німецька колонія, Добренська – поселення німців та євреїв, Явкинська – поселенці з Білорусії.

Постановою ВУЦВК і РНК України від 29.09.1926 року із частини Миколаївського, Привільненського та Новобузького районів утворено Полтавський (Баштанський) район. До складу району увійшли такі сільські ради: Антонівська, Добренська, Інгульська, Лобріївська, Мар’ївська, Мар’янівська, Новоданцигська, Христофорівська, Гороженська, Новосергіївська, Єфінгарська, Пісківська, Новоіванівська, Новоєгорівська, Новополтавська, Новосергіївська, Полтавська, Явкинська, Єрмолівська, Кашперо-миколаївська, Новобирзулівська, Привільненська.

Відповідно до Постанови ВУЦВК від 2.09.1930 року до баш-танського району приєднано частину сільрад ліквідованого Миколаївського району. У складі району були такі сільради: Антонівська, Гороженська, Добренська, Єрмолівська, Єфінгарська, Кашперо-миколаївська, Ленінська, Мар’янівська, Новобирзулівська, Новогеоргіївська, Новоєгорівська, Новоіванівська, Новопавлівська, Новосергіївська, баштанська (Полтавська), пісківська, Привільненська, Явкинська, Бармашовська, Інгульська, Лобріївська, Мар’ївська, Новоолександрівська, Новоданцигська, Новопетрівська, Христофорівська.

В документах, що зберігаються в державному архіві Миколаївської області, є прізвища голів сільрад станом на 1926 рік: Ленінська – Яшкін Макар Парфентійович, Новобирзулівська – Дем’яненко Михайло Миколайович, Єрмолівська – Фалькшот Марец Оскарович, Явкинська – Петров Сергій Петрович, Гороженська – Дідан Гаврило Актакович, Новоєгорівська – Гончаров Грицько Степанович, Новогеоргіївська – Христенко Порфирій Михайлович, Новопавлівська – Кучеренко Андрій Демидович, Єфінгарська – Левин Фаівель Лейбович, Новосергіївська – Нікулін Афанасій Миколайович, Пісківська – Клименко Павло Маркович, Мар’янівська – Сабина Пантелей Тихонович.

У 1926-1929 роках сільським радам – найчисленнішим органам влади – приділялася велика увага. Курс на колективізацію сільського господарства висунув як одне з першорядних завдань радянського будівництва подальше зміцнення сільських рад, адже саме вони «очолили боротьбу за соціалістичне перетворення сільського господарства, за ліквідацію куркульства як класу».

З цією метою у вересні 1926 року ВУЦВК і РНК УРСР було затверджено Інструкцію про роботу комісій сільських рад, у жовтні 1927 року – нове Положення про сільські ради, яке значно збільшувало повноваження сільрад, надавало їм адміністративно-господарських та фінансово-бюджетних прав.

Рішенням Х Всеукраїнського з’їзду рад сільрадам були надані самостійні бюджети або прибутково-видаткові кошти. До компетенції сільських рад належали всі організаційні, адміністративні і фінансово-податкові питання, керівництво сільським господарством, місцевою промисловістю і торгівлею, регулювання і охорона праці, культурно-виховна робота, а також виконання нотаріальних функцій і реєстрації актів громадянського стану. Положення значно розширило права сільрад у галузі землекористування та землеустрою, віднесло до їх компетенції розгляд спорів між трудовими землеробськими господарствами та їх членами, що раніше вирішувались судово-земельними комісіями і судами.

Значно посилилося керівництво сільрад земельними громадами після введення у грудні 1929 року Положення про сільськогосподарські наради при сільських радах. Згідно з положенням сільськогосподарські виробничі наради мали розробляти та здійснювати заходи, спрямовані на соціалістичну перебудову сільського господарства свого району (створення радгоспів, колгоспів, МТС, виробниче кооперування тощо). На наради також покладалася робота з розширення посівних площ, підвищення врожайності, розвитку тваринництва. Сільради практично керували земельними громадами, проводячи у життя курс партії на колективізацію: всі протоколи земельної громади розглядалися на засіданні президії сільради і затверджувалися нею або скасовувалися.

На початку 1930-х років роль сільських рад зводилася до «енергійного оголення колгоспного руху, мобілізації активістів і спрямування творчості широких батрацько-бідняцьких мас для перебудови всього життя села на соціалістичній основі». Основним змістом роботи сільрад стало складання виробничих планів колгоспів та їх здійснення, посилення процесів усуспільнення, правильна організація праці та нагляд за виконанням колгоспами усіх зобов’язань перед державою (хлібозаготівлі, контрактації, податків тощо).

За новим Положенням про сільські ради, прийнятим ВУЦВК 1 липня 1931 року, сільради утворювались, як правило, у кожному селі, крім дрібних населених пунктів, об’єднуваних в одну сільську раду. Положенням було передбачено розпуск сільської ради, яка «перекручувала політичну лінію або систематично не виконувала державних завдань». Таким чином, сільські ради цілком залежали від районних або міських рад, яким були підпорядковані, і діяли лише за вказівками, не маючи права на самостійне вирішення місцевих питань. Особливо це помітно при вивченні документів щодо голодомору 1932-1933 років: відповідальні за виконання планів хлібозаготівлі члени сільради в разі нестачі ризикували не лише посадою або партквитком, а й свободою.

Постанова Центрального виконавчого комітету УРСР від 27 травня 1934 року зазначила необхідність посилення організаційно-масової роботи сільрад шляхом збільшення кількості секцій та створення в усіх установах, колгоспах, радгоспах, МТС, де був хоч один депутат ради чи кандидат в депутати, депутатські групи, які мали об’єднувати навколо себе радянський актив. При сільрадах діяли, як правило, такі секції: рільництва, тваринництва, культури та охорони здоров’я, заготівель і торгівлі, фінансова, шляхів і зв’язку, благоустрою, революційної законності, оборонна. Контроль за роботою сільрад здійснювали в цей час новостворені обласні ради. У 1933-1934 роках в усіх областях були проведені обласні з’їзди голів сільрад разом з представниками секцій, депутатських груп і низового радянського активу.

Конституція УРСР 1937 року перетворила ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів у ради депутатів трудящих. замість пленумів було встановлено сесійний порядок діяльності місцевих рад, секції замінили постійні комісії при радах. Сільради звільнили нарешті від податкових та заготівельних функцій, що створило сприятливі умови для зосередження уваги на питаннях сільськогосподарського виробництва, культури та благоустрою сіл. За Конституцією УРСР виконкоми рад безпосередньо підпорядковувались як раді депутатів трудящих, що їх утворила, так і виконкому вищестоящої ради. Цей принцип «демократичного централізму» повністю виключав можливість місцевої ініціативи і забезпечував обов’язкове виконання рішень центрального керівництва.