Понедельник, 24.07.2017, 10:38
Официальный сайт - портал г. Баштанка
Приветствую Вас Гость | RSS
Меню Online BSH



Баштанка
Категории каталога
Голос Баштанщини - Громада [366]
Баштанский опрос
Нужно в Баштанке агентство по недвижимости?
Всего ответов: 175

обсудить эту тему на форуме
Главная » Статьи » Громада » Голос Баштанщини - Громада

Ніколи не забути ті роки (фото) (№77 | 21.07.2011)
Голос Баштанщини

70-річчя з дня початку Великої Вітчизняної війни відзначила наша країна 22 червня, вкотре схиливши низько голови у скорботі і вшанувавши пам’ять жертв війни.

Все менше залишається серед нас свідків тих буремних подій, які воювали на фронтах, наближали перемогу в тилу, несли свій тяжкий хрест у полоні, не корилися ворогові в окупації. Їм ніколи не забути ті роки.

 

Життєвий шлях Олексія Григоровича Теселька почав свій відлік у березні 1924 року. Народився і виріс він у Баштанці. Тут закінчив місцеву восьмирічку. Коли німецькі окупанти загарбали нашу землю, мирне життя юнака, як і сотень тисяч людей, обірвалося. Через хворобу його не взяли на фронт. Тож разом з іншими односельчанами ходив Олексій у село Єфінгар (нині Плющівка), де рив протитанкові рови, ганяв коней у Миколаїв для військових кавалеристів. Коли німці окупували Баштанку, працював  в общині на різних роботах.

Ще й досі з болем згадує жорстоке ставлення окупантів до мирного населення.

– Одного разу, повертаючись з роботи, зустрілися з німцем-комендантом, його перекладачем і начальником общини Бойченком, які їхали на бричці. Зненацька вони почали нас бити нагайками по головах, – пригадав О. Г. Теселько. – Побивши нас, сімох, поїхали на розправу в поле до інших людей.

Іншим разом односельчан Терещенка і Токаря комендант побив дома, а потім вигнав їх за село, поставив біля ями і хотів розстріляти. Та перекладач умовив його цього не робити.

– Ніколи не забуду, як послав нас бригадир до жандармерії, що розташовувалася у теперішньому приміщенні БДЮТ, для розчищення снігу, якого вночі насипало чимало, – пригадує ветеран. – Наказали розчищати дорогу на Миколаїв. Ми пішли на греблю. На ставку біля ополонки побачили односельця Чорнобая, який набирав воду, і коменданта з перекладачем, який кричав на нього за те, що не вийшов на роботу. Комендант не зважав на пояснення хлопця, що захворіла його мама, а почав бити його нагайкою.

Побачивши нас на греблі, комендант вихопив у перекладача гвинтівку і почав стріляти в наш бік. Ми скочили під греблю, майже потонувши у снігу. Коли комендант вибіг на греблю, в нього, на щастя, закінчилися набої. Так нам вдалося врятуватися від смерті.

Коли Червона Армія розпочала  свій наступ, німці зібрали молодь для відправки в Німеччину.Спочатку полонених погнали в Миколаїв, потім в Одесу, де вони переночували, а потім пішки погнали на Тирасполь. В селі Слободзей полонених загнали в конюшню на ніч. Олексію Тесельку вдалося вилізти на дах, перестрибнути через огорожу і втекти.

Дякуючи місцевим жителям, які його переховували, втікача не спіймали конвоїри. В селі Суклей його помітив калмик і хотів розстріляти. Він вистрілив, але не влучив і Олексій почав тікати. Врятувало хлопця те, що в село зайшли радянські розвідники, які й розстріляли двох калмиків, які там хазяйнували. На ранок село звільнили. Військові допомогли хлопцю дістатися додому, підвезли до самої хати.

– Я був такий радий, що врешті добрався додому, – пригадує ветеран. – Заходжу в передню хату, а мені хтось пістолет до лоба приставив. На щастя, не вистрілили. Виявляється, у нашій хаті йшов суд над дизертирами та поліцаями. Дома була лише  мама. батько був на фронті. Менший брат Павло після навчання в школі моряків став капітаном катера.

Після звільнення Баштанки від ворога, пішов на фронт і я. Військові дії для мене розпочалися біля міста Миколаїв Львівської області. Після нетривалої підготовки молодий солдат потрапив у особливий батальйон зв’язку. Відновлювали пошкоджені лінії зв’язку від розриву бомб, від навмисного перерізання кабеля.

Звільняв О. Г. Теселько землі Румунії, Польщі, пройшов через Карпатські гори. Страхіття війни назавжди залишилися в пам’яті ветерана.

Виховав Олексій Григорович разом з дружиною Ганною Никифорівною трьої синів. На жаль, один уже помер. Син Петро – кандидат фізико-математичних наук Київського державного університету        ім. Т. Г. Шевченка. Павло працює інженером у філії ВАТ ЕК «Миколаїв-обленерго» Баштанського району.

Має Олексій Григорович п’ятеро внуків і п’ятеро правнуків. Отже, рід Тесельків має міцне коріння.

 

Олена ВИНОГРАДОВА.


Категория: Голос Баштанщини - Громада | Добавил: admin (25.07.2011)
Просмотров: 242 | Рейтинг: 0.0/0 |

реклама в Баштанке
Заказать

Похожие материалы:
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входа
Поиск
Полезный материал

Статистика

В Баштанке Online: 1
Гостей: 1
Жителей: 0
OnlineBSH© 2017Хостинг от uCoz