2 листопада своє 96-річчя відзначила одна з довгожительок міста Баштанка Анастасія Георгіївна Рудь. Окрім неї,  в райцентрі  проживають ще дві бабусі: одній виповнилося  99 літ і одна 97-річна жителька. Та ніхто з них не може пригадати таких яскравих подробиць свого минулого, які прозвучали з уст Анастасії Георгіївни.

Вона народилася на третій місяць після початку першої світової війни, пережила нелегкі тридцяті роки, воєнне і післявоєнне лихоліття, витримала чималий тягар особистих негараздів  і трагедій.

– Народилась я у Привільному, моє дівоче прізвище  – Пєгова, – розповідає довгожителька. – В сім`ї, окрім  мене, був молодший брат Тимофій. А ще разом з нами проживала тітка Ганна. У неї померла мати, а батько пішов жити в іншу сім`ю. Зараз тітка проживає в селі Старогорожене і теж належить до когорти довгожителів. У лютому наступного року їй виповниться 106 років.

 До 98 років дожила і мати Анастасії Георгіївни Марфа.

Про страшні роки голодомору 1932-33 років також згадала під час бесіди Анастасія Георгіївна. Люди тоді ходили на роботу в колгосп лише заради  того, що там давали їм по тарілці юшки із  зерен сорго. В числі тих, хто не витримав мук голоду, був і ії батько, який помер у 1933 році. Через рік Анастасія вийшла заміж і виїхала в село Бурилово  Кривоозерського району, в якому її чоловік Ілларіон Софронович викладав історію в школі, а вона працювала  бібліотекарем, а згодом листоношею. Двічі пробувала навчатись: спершу в технікумі, а згодом в інституті. і кожного разу доводилось залишати навчання з незалежних від неї причин.

 До лав Червоної армії чоловіка призвали в 1940 році. Шість років чекала його повернення Анастасія разом з доньками Аллою і Валентиною. А після повернення Ілларіон Софронович знову пішов вчителювати, а вона довгий час працювала в контрольно-насіннєвій лабораторії.

Чоловік  помер тридцять років тому, а Анастасія Георгіївна скільки й пам`ятає себе, завжди турбувалась про благополуччя сім`ї і дітей. Їх було четверо: троє доньок і син. Про те, як склалися їхні долі, вона може розповідати годинами. В її пам`яті навіки залишився трагічний лютневий вечір 1962 року, коли в автокатастрофі загинула дочка Валентина, яка їхала здавати сесію в педінститут.

Син Володимир зараз проживає з матір`ю в Баштанці, а дочка Алла знаходиться за кордоном, у США, де допомагає доглядати правнучку Анастасії Георгіївни Катю. Дочку Анастасії Георгіївни Людмилу Ілларіонівну Богдан знають, як одну з кращих вчителів української словесності Баштанського району. Всі троє дітей Анастасії Георгіївни мають вищу освіту. Внучка Олена готується до захисту кандидатської дисер-                                                  тації в Миколаївському державному педагогічному університеті, її поезії часто друкуються в обласних газетах. А в цілому в Анастасії Георгіївни четверо внуків і шестеро правнуків.

Ровесниця першої світової війни Анастасія Георгіївна Рудь ще порівняно бадьоро відчуває себе в 96-літньому віці. Хотілося б вірити, що і своє сторіччя  вона зустріне такою ж життєрадісною і привітною, як і напередодні дня свого  народження.

Олександр Басенко.