Наше життя складається зі спілкування, з безлічі зустрічей з різними людьми. Про одних ти забуваєш відразу, інших згадуєш все життя і з ними хочеться спілкуватися щодня. А пов’язане все це з духовним світом людини. Чим він багатший, колоритніший, тим людина добріша й оточена особ-ливою аурою.

До таких людей відноситься і житель Новоєгорівки Іван Нікітенко, з яким вперше довелося зустрітися влітку 2005 року.

Іван  Леонідович захоплюється птахівництвом, фанат своєї справи. За професією Нікітенко  водій з багаторічним стажем. Більше 20 років пропрацював водієм бензовоза в Баштанській агропромтехніці. Після банкрутства підприємства залишився без роботи. Тоді й зайнявся  улюбленою справою – вирощуванням різних птахів, в тому числі й екзотичних.

Він багато читав про них і багато знає, оскільки його душа завжди прагнула неспокою. З  раннього дитинства хлопчина годинами міг спостерігати за птахами, слухати їх щебетання. Спочатку захоплювався голубами, яким і сьогодні надає перевагу. Серед них – «німці», сатинети,  снігурі, агарани, поштові, спортивні, серпасті, супруни, льотні. Кожен вид по-своєму особливий і неповторний. За ними, дійсно, можна спостерігати годинами. Подвір’я Нікітенків здосвіта  наповнюється нестихаючим щебетом, свистом, вуркотінням. Тільки нічна пітьма притишує цю какофонію.

У пташиному господарстві Нікітенка багато екзотичних птахів. Спільною сім’єю живуть тут різні види папуг. Норовливі білі і сірі карели з чудовими помаранчевими чубчиками на гордовитих голівках товаришують з хвилястими папужками, масковими, фішерами, рожевощокими. Через погану погоду вони не такі проворні і рухливі, як влітку. Та помітивши людей, починають чепуритися і позувати, демонструючи своє вбрання.

Поряд у спеціальних вольєрах захвилювалися золотисті, королівські, алмазні, сріблясті, чорні угорські мисливські фазани. Вони без упину бігають, метушаться, голосно скрекочуть. Однією зграєю тримаються декоративні та індійські пухові білосніжні курочки, цесарки і кури-арпінтони. Добре почуваються тут і бійцівські гуси, які ходять по волі, а влітку купаються у ставку, що навпроти його садиби.

Та найбільша диковинка – павичі. Цього разу вони не демонстрували свої хвости, а спокійно  сиділи на жердинах вгорі вольєра, тільки самочки бігали то в теплий сарай, то надвір, почувши голос Івана Леонідовича, який згукував їх, посипаючи зернята. Серед звичайних павичів з’явились їх чорно-плечі родичі. Вони швидко знайшли між собою  спільну мову.

– Це влітку в кожного самця своя територія, бо ходять по подвір’ю, а сьогодні вони живуть разом, так тепліше, – розповів птахівник. – Ростуть павичі дуже повільно. Повинно пройти три роки, щоб із сіренького пташеняти став красень-павич. А самочки такими ж і залишаються. Так розпорядилася матінка-природа, щоб легше було вивести потомство. Така ж разюча різниця у забарвленні і в фазанів. Зате у голубів, що голуб, що голубка – обоє однаково гарні.

Іван Леонідович може годинами розповідати про своїх улюбленців, їх смаки і вподобання, бо вони, як діти, люблять, щоб з ними спілкувалися, каже господар. Він досконало вивчив, які потрібні для птахів умови, власноруч будує спеціальні вольєри, клітки, басейни.

– Догляд за птахами копіткий і потребує терпіння, але душа відпочиває, – розповів І. Л. Нікітенко, – я з великим задоволенням клопочуся біля них щодня. Та найбільше роботи з квочками, коли висиджують потомство. Будь-який стрес птаха може згубити все потомство, тож частину яєць фазанів, павичів підкладаю під курей, які й виводять більшість екзотичних птахів.

Дійсно, догляд за всім цим птаством нелегкий, до того ж, господар не має з цього ніякого зиску. Та він ні на крихту не жалкує. Бо те задоволення, яке він отримує від спілкування з ними, не замінять ніякі гроші.

Дехто  не розуміє Івана Леонідовича, вважає його диваком. Та має Нікітенко безліч друзів-птахівників по всій Україні, з якими підтримує зв’язок, ділиться досвідом, переймає їхній.

Як на мене, Іван Леонідович володіє талантом дружити з людьми, знаходити однодумців, ділитися створеним. Його захоплення підтримують рідні: дружина Людмила, син Дмитро і донька Аліна.

– Як можна не любити птахів, цих Божих створінь, які тебе ніколи не зрадять і не обманять, – дивується птахівник. – Вони несуть добро і спокій у наш скороминучий мінливий світ. І ти мимоволі біля них відпочиваєш душею й серцем, стаєш внутрішньо кращим.

Як писав російський критик і філософ Віссаріон Белінський, «знайти свою дорогу, пізнати своє місце – в цьому все для людини, це для неї означає стати самою собою». Так можна сказати і про І. Л. Нікітенка, який здійснив свою мрію, знайшов своє місце в житті. Тож нехай доля та успіх супроводжують його і надалі. Нехай множиться птаство, а робота приносить задоволення.

Олена ВИНОГРАДОВА.

На знімках:

у пташиному царстві Івана Нікітенка.