Жіноча доля Тетяни Йосипівни Андреєвої з Новопавлівки заслуговує на повагу і шану. Єдиною втіхою і розрадою для неї є діти, внуки, правнуки. Ними вона пишається, ними живе.

Шестеро дітей дав Бог Тетяні і Дмитру Андреєвим. Чотири доньки і два сина. Зараз вони дорослі, мають свої сім’ї. Скільки мати недоспала, скільки натрудила руки, щоб вивести своїх дітей у світ, поставити їх на ноги. Тож не випадково в 1972 році вона була нагороджена «Медаллю  материнства» І ступеня. А в листопаді минулого року Указом Президента України за материнську самовідданість, народження і зразкове  виховання дітей Тетяні Йосипівні Андреєвій було присвоєне почесне звання «Мати-героїня».

Родом Тетяна Йосипівна з Луганської області.

– Тяжко було нам жити, ледве зводили кінці з кінцями, – згадує жінка,  – у батьків нас було шестеро. Найменшою була я. Батько працював конюхом, а мати санітаркою у ветлікарні.

Дитинство моє було не дуже яскравим. Пам’ятаю, коли батько приходив додому, я підбігала до нього і питала: «Татку, татку, а ти приніс щось, з чого можна б було спекти «чортоплясиків». Так я називала коржики з корму, яким годували коней, – згадує бабуся.

Голод, війну  пережила на собі Тетяна Йосипівна. Пам’ятає, як материнські руки захищали від горя, негараздів її та старших братів і сестер. Але війна нікого не жаліла, жодну сім’ю не обійшла стороною. Два брати Тетяни Йосипівни  – Степан і Олександр  пішли захищати рідну землю, та так і не повернулися.

До війни Тетянка ходила до школи, а потім вчилася  у ветеринарному училищі на фельдшера. Здобувши освіту, за направленням  поїхала до Харкова. Звідти  до Миколаєва, в Баштанку. Потім була  направлена в Новопавлівку.

Саме тут і розпочалося нове життя 20-річної дівчини. Нова робота, нові знайомі, нові випробування і справжнє кохання чекали на неї.

Свою трудову діяльність розпочала в колгоспі ім. Карла Маркса, де працювала ветеринарним фельдшером.

– Нелегко було працювати. Бувало, і вночі будили. Схоплювалася, і бігла на ферму, розуміла важливість своєї роботи, – згадує бабуся Таня. – Роботи на фермі вистачало, шість корпусів було. Пробігаєш цілий день в кирзових чоботях, а на вечір взагалі не відчуваєш ніг. Все своє здоров’я залишила там.

У Новопавлівці знайшла Тетяна Йосипівна й свою долю  – свого коханого Дмитра Андреєва, за якого восени 1947 року вийшла заміж. Дмитро Іванович  – учасник Великої Вітчизняної війни, інвалід І групи, працював також у колгоспі, спочатку бригадиром, а потім інженером. 

– По всякому бувало в нашій родині. І сварки були, і сльози. Але й хорошого було багато. Любили, поважали один одного, – говорить бабуся Таня. – Новорічний подарунок зробила я своєму  чоловікові, народивши 1 січня 1949 року першу донечку Валю.

Про роботу та про себе Тетяна Йосипівна говорить скромно, небагатослівно, але коли мова зайшла про дітей, жінка одразу пожвавішала, слова її випливали з глибини душі. Про кожну свою дитину говорила з гордістю і любов’ю.

Найстарша Валентина закінчила Миколаївський кооперативний технікум. Має донечку і сина, мешкає в Баштанці. Ніна здобула професію бухгалтера. Ольга, Олександр, Сергій та Ніна живуть в Новопавлівці. Ольга довгий час працювала бухгалтером у сільській раді, закінчивши  Миколаївський  кооперативний технікум. Олександр працює в Новопавлівській школі. Ще одна донька Тетяни Йосипівни Наталка мешкає зі своєю сім’єю в Старогорожене, зараз працює кухарем. У кожній  з  їх родин  по дві дитини.

– Я пишаюся своїми дітьми. Вчилися вони добре, доглядали їх, як могли, виховували. Діти,  потроху мені допомагали, кожен мав свої обов’язки. Няньчили один одного, – розповідає жінка.

Чоловік Тетяни Йосипівни вже 32 роки, як помер. У той час лише дві доньки були заміжні. Можна тільки уявити, як їй було тяжко самій з дітьми. Підтримки не чекала ні від кого, розраховувала тільки на свої сили.

– І діти, й господарство, і робота, – все було на материнських руках, нелегко було їй, – додає донька Ольга. – Мама у нас строга, але справедлива. Любить, щоб все було зроблено до діла. За кожного з нас переживає, тліє серцем, якщо у нас якісь негаразди. Скільки б нам не було років, для неї ми назавжди залишимося її маленькими дітьми.

Вже посивіли материнські скроні, але натруджені руки не знають спочинку. Хоча й допомагають їй і діти, і внуки, але не може бабуся Таня сидіти без діла, не звикла так. Тож порається сама по господарству, в хатині порядок тримає.

Тетяна Йосипівна Андреєва майже 40 років пропрацювала ветеринарним фельдшером у колгоспі. За її довгорічну, добросовісну працю нагороджена медаллю «Ветеран праці».

Тетяна Йосипівна має шестеро дітей, дванадцять внуків, троє правнуків. Найбільша втіха для бабусі Тані, коли діти, онуки з’їжджаються на свята. Тоді материнське серце переповнюється радістю і любов’ю, тоді вона відчуває себе безмежно щасливою. Восени Тетяні Йосипівні виповниться 85 років. На моє запитання, якою повинна бути справжня жінка , бабуся Таня відповіла тихо: "Совісна, тоді і в сімї , і на рботі буде завжди лад."

Юлія  ДУБОГРІЙ.