Не будьте байдужими

Ще з часів давньоруських цілком природним і закономірним вважалося допомогти знедоленому, нещасному, захистити старість і немічність, бо милосердя і доброта – це два крила, на яких тримається людство. І щоб виіскрити доброту із наших сердець і була створена програма «Турбота». Адже співпереживання і уміння розділити чужий біль, підтримати у важку хвилину – це в характері нашого народу.

Але цього не можна сказати про керівництво Плющівської сільської ради, яке вже чотири роки залишає поза своєю увагою інвалідів, воїнів-афганців, людей похилого віку. А написати до редакції мене змусив випадок, свідком якого я стала в сільському магазині, де жінка звернулася до продавця із запискою та 20 грн. Продавець спочатку не могла зрозуміти, про що мова. Та як вияснилося, жінка прийшла придбати солодощі для своєї дитини-інваліда. А ці   20 грн. їй дав сільський голова тільки після звернення матері до райдержадміністрації.

На це було соромно і боляче дивитися. Є діти, від народження прикуті до ліжка або інвалідного візка, які ніколи не зроблять перших кроків, не бігатимуть наввипередки з однолітками. Це – діти-інваліди. Це – постійний біль батьків, безсонні ночі, сльози і незгасаюча надія, що, можливо, промайне промінчик світла серед мороку відчаю. Вони чекають від вас не жалю, а саме уваги і доброзичливого  прагнення допомогти. Вони такі ж, як ви, і бажання мають такі ж – мати друзів, любити, відчувати себе потрібними.

То чому ж наша сільська влада така неуважна, байдужа до чужої біди? Хіба так тяжко прийти до цих людей 15 лютого, 26 квітня, 1 жовтня, 3 грудня, побажати їм здоров’я, сімейного затишку, людського щастя та вручити символічні подарунки чи листівки. Адже в с. Плющівка проживає: 38 інвалідів, з них – 10 дітей, 3 воїна-афганця, 1 чорнобилець, 138 пенсіонерів.

Нам часто доводиться чути, що в сільській раді немає коштів для цієї категорії людей. Але увага не завжди вимірюється коштами. «Треба, щоб за дверима кожної задоволеної людини стояв хто-небудь з молотком і постійно нагадував би стуком, що поряд є нещасні…». Так писав А. П. Чехов.

Можливо, прочитавши мого листа в газеті, сільська рада згадає воїнів-афганців, людей з обмеженими можливостями, чорнобильців, пенсіонерів?

Згадай про них і не гніви ти Бога,

Згадай про них і куснем поділись.

Дійди велично й гордо до порога,

Подякуй щиро й Богу помолись.

Бо кожен з нас у цьому світі смертний,

Ніхто не зна, готує що життя.

Якщо скупий ти будеш й надто впертий,

Тяжким твоє буде й каяття.

Людмила КУПЛЕНКО.

Спасибі за пам’ять

Вже стало доброю традицією в мальовничому приінгульському селі Піски проводити турнір з волейболу, присвячений пам’яті видатної людини, заслуженого працівника сільського господарства, колишнього голови передового в районі колгоспу ім. Шевченка О. В. Пустовара.

Недарма  земляки свято бережуть пам’ять про нього, не можуть забути, що жив і працював Олексій Васильович для простих людей-трударів, дбав про достаток трудівників колгоспу, особливу увагу надавав вихованню підростаючого покоління, намагався створити відповідні умови для всебічного розвитку дітей і молоді. Збудував дитсадок, чудову школу.

В її стінах і проходив у нинішньому році волейбольний турнір.

Учасників цього заходу сердечно привітали Пісківський сільський голова Ю. П. Олійник, директор Пісківської ЗОШ Т. А. Савченко і я  – донька   О. В. Пустовара Л. О. Миронова.

Гра пройшла дуже цікаво. Оплесками та схвальними вигуками присутні вболівальники висловлювали свої емоції, збуджено реагували на кожен гол.

Після недавнього буревію в спортзалі повилітали шибки. Тож було тут досить прохолодно. Та це не завадило всім чотирьом командам провести гру на високому рівні. Ветерани та молодь завзято боролися за кубок. Перемогу здобула молодіжна команда.

А після гри всі присутні вшанували пам’ять О. В. Пустовара хвилиною мовчання. Онук Олексія Васильовича – Діма Щербина подарував школі футбольні та волейбольні м’ячі, аби діти мали змогу тренуватися, проводити змагання, розвиватися фізично.

Від усієї душі хочу висловити подяку організаторам та спонсорам проведення цього змагання – керівництву ПП АФ «Хлібодар», підприємцям  О. М. Селіній, В. В. Новіцькій, подружжю Коваль, магазин яких носить назву «Ковалія»,  В. В. Біденку, фермеру М. В. Юрчику, випускникам школи              В. І. Хижняку, Є. В. Крижановському, завучу школи Т. Я. Курасі.

Ми, рідні О. В. Пустовара, щиро вдячні своїм землякам за те, що не забувають нашого батька, пам’ятають його добрі справи. Спасибі всім, хто шанує пам’ять про дорогу нам людину. Зичимо добра, щастя і довголіття.

Лариса МИРОНОВА,

донька О. В. Пустовара.