У фашистській неволі
Однією із найстрашніших сторінок історії українського народу
є період Великої Вітчизняної війни. З перших днів окупації німецькими військами
було встановлено режим терору, знущання над мирним населенням.
Грабуючи народне багатство України, знищуючи населення,
німецькі фашисти намагалися поставити народ на коліна, використати людей, як робочу
силу для потреб рейху та його збройних сил. З цією метою на Україні було
введено режим рабсько-кріпосницької праці.
Найстрашнішою була рабська праця вивезених на роботи до
фашистської Німеччини, країн західної Європи у 1942-1944 роках (в основному вивозили
юнаків та дівчат 1926, 1927 років народження).
Генеральний імперський уповноважений з
робітничої сили Заукель вимагав: «Усім чоловікам давати таку кількість їжі та
надавати таке приміщення під житло, ставитись до них таким чином, щоб це
коштувало нам найменших витрат при максимальній експлуатації». Такі умови праці
«остарбайтерів» (так німці називали робітників зі сходу), безумовно, не оголошувалися. Навпаки, з 1942
року почалося пропагування їх роботи у
Німеччині.
Так, у газеті «Українська думка», що
виходила у Миколаєві, з’явилося звернення «Що чекає на тебе у Німеччині?»:
«Гарна праця і добра зарплатня. Гарне ставлення. Гуртожиток і харчування,
соціальна, культурна охорона, охорона здоров’я. Забезпечення твоєї родини на
батьківщині. Отже, запишись на Біржі праці». У випусках газети за 1942-1943
роки публікувалися статті з фотографіями житлових приміщень, їдалень для
українських робітників, їхні листи з описанням чудових умов праці та життя у
Німеччині.
Але ні заклики, ні
фальшиві листи не приховували істини: українські юнаки та дівчата не бажали
працювати у Німеччині, всіляко запобігали цьому.
12 серпня 1941 року
фашистські війська вторглися на територію Баштанського району, а 16 серпня 1941
року район був повністю окупований.
Вербування на роботу скоріше нагадувало
полювання на людей. Поміж себе фашисти називали
вербування «полюванням за черепами». Житель села Новоукраїнка,
Єрмолівської сільради Садченко Андрій Никифорович згадує: «7 жовтня 1943 року
німці насильно гнали на станцію Новополтавка молодь 1927 року народження. Я
проводжав свою сестру. В цей час мене схопили поліцаї і калмики та під конвоєм
заштовхали у вагон і відправили до Німеччини».
В Державному архіві Миколаївської області
зберігаються спогади громадян, які
повернулися з фашистської неволі: Александрова Михайла Кириловича (ст.
Лоцкине), Вилкула Віктора Григоровича (с. Зелений Клин), Гаврилової Ганни
Федорівни (с. Новобратське), Гапішко Варвари Степанівни, Гапішко Дарії
Степанівни, Гапішка Степана Григоровича (с. Баштанка), Голуб Євдокії Євгенівни
(с. Христофорівка), Дідик Ганни Григорівни (ст. Лоцкине), Кураси Івана
Степановича (с. Піски), Білика Макара Федоровича (с. Христофорівка) та багатьох
інших жителів Баштанського району.
Спогади містять картину безправного
життя, рабської праці наших земляків у
неволі. Табір м. Лерти, міста Новий Марк, Генетеде, Штатгард, Фонклінген,
Нентрсхауз, Ерфурт, Рулла, Кассель, Ольденбург, Ессен, французька Лотарінгія –
ось далеко неповна географія поневірянь жителів району. Фабрики і заводи, шахти,
залізниці, кар’єри, робота у бауерів – тяжка виснажлива праця. Надія Федорівна
Гречко (с. Христофорівка) згадує: «26 березня 1944 року нас привезли у Тюрінгію
м. Рулла. Працювали на фабриці з 6.00 до 20.00, потім нас гнали на залізницю
вантажити вугілля до 23.00».
Жили робітники у бараках, які охороняли
солдати, на роботу їх водили під конвоєм. Тяжка робота майже не оплачувалася,
працівники отримували 10-15 марок на місяць. Годували дуже погано: 200-300
грамів хліба на добу та юшка з брюкви, шпинату, картоплі. Все ледь зварене,
холодне. Одягу та взуття не видавали, замість взуття були дерев’яні сабо, що
нагадували колодки, за кілька годин ноги розбивались у кров, тому більше ходили
босі.
В Державному архіві Миколаївської області
зберігаються листи громадян з-за кордону, безумовно, всі вони пройшли
нацистську цензуру. Так, жителька 3-го кутка с. Баштанки Сулейкіна Валентина
Єфремівна повідомляє, що «у неї все добре. Перебуває вона у таборі м. Петєгеєв.
Разом з нею в таборі Іван Кошик, Коля Кошман, Льоня Довженко, Санька
Костаганов, Коля Пляка, Іван Двірський, Коля Кирюшко, Канциба Коля, Семеліт
Павло, Корольов Вітя». Ні слова про умови життя, роботи. Така ж інформація у
листах Селіної Ганни, Бутенко Ганни (с. Привільне), Воробйової Діни, Авраменка
Василя (с. Баштанка), Лапової Марії (с. Христофорівка), Обояна Афанасія,
Озерова Івана (с. Єрмолівка), Воронкової
Олександри, Калашника Івана. Всього збереглося 260 листів по Баштанському
району та 597 листів – по Привільненському
району.
Відомості про насильницьке вивезення на
примусові роботи жителів району у роки Великої Вітчизняної війни містяться у
фільтраційних справах репатріантів, опитувальних листах громадян Баштанського району, які повернулися із
фашистської неволі на Батьківщину.
Документи, що зберігаються у Державному
архіві Миколаївської області, дають різні статистичні дані по кількості насильно вивезених на примусові роботи. За
одними джерелами вивезено по Баштанському району 4181 особу, в тому числі дітей до 16 років
107, по Привільненському – 983.
За хронологічною довідкою, складеною
Баштанським райвиконкомом, та довідками
сільських рад за 1944-1950 роки по Баштанській сільраді насильно вивезено 520
чоловік, повішано 10, розстріляно 203; по Явкинській – вивезено 609;
Мар’янівській – 217; Новоіванівській – 179; Новоєгорівській – 230;
Тарасівській – 103, Новопавлівській – 74,
Христофорівській – 76, Добренській – 33, Пісківській – 285;
с.Новосергіївка та ст. Горожани – 55.
За відомостями Привільненського
райвиконкому, насильно вивезено з Привільненської
сільради 202 особи, з Інгульської
(Богданівська) – 386, Лобріївської – 121,
Єрмолівської – 42.
Важка праця на чужині завершилася після
визволення частинами Червоної Армії та союзними військами. Колишні
остарбайтери, починаючи із 1945 року, почали повертатися на Батьківщину.
Звичайно, після проходження фільтрації. В документах Баштанського райвиконкому
є списки громадян, які повернулися із німецької неволі 1945-1947 роках. Станом на 12.01.1946 року у
район повернулося 1295 осіб, на 1.09.1947 року – 1448 осіб.
До Добренської сільради повернулося 19
чоловік, Плющівської – 9; Явкинської –
273, Новоолександрівської – 40, Пісківської – 45, Тарасівської – 59, Новопавлівської – 13, Христофорівської – 28,
Новогеоргіївської – 57, Мар’янівської – 31, Новоєгорівської – 9, селища
Баштанки – 337 осіб.
На свою малу батьківщину, у село
Христофорівку, з фільтраційних таборів повернулися Білик Макар Федорович, у
Піски – Кураса Іван Савелійович, у Баштанку – Громадський Хома Терентійович,
Книжник Надія Данилівна, Черничко Семен Григорович, у Мар’ївку – Страхов Данило
Венедиктович, у Костянтинівку – Луценко Іван Олексійович, у Новоолександрівку –
Сизоненко Олександр Микитович, у Новоєгорівку –
Кобченко Майя Федорівна, у Явкине – Кравченко Ольга Артемівна, Макушев
Володимир Васильович, у Новосергіївку –
Рясик Іван Семенович. У 1948 році із окупаційної зони радянських військ
у Німеччині у село Новоєгорівку повернувся колишній в’язень «Бухенвальду»
Адабаш Василь Артемович.
Перерахувати всіх наших земляків у цій статті
неможливо. Є архівні документи, які поіменно назвуть жертв фашистських злодіянь
та місця перебування громадян у неволі. Пам’ять жива, вона зберігається в
документах. Вона залишається нащадкам.
Людмила ЧОРНА,
начальник архівного
відділу РДА.
