З 90-літтям, Пилипівно!
– Від сьогодні мені
пішов 91-ий рік, – відразу дивує своєю безпосередністю костичівська ювілярка
Надія Пилипівна Скора, щойно ступили на поріг її затишної, чепурної кімнати
керівники району. – Спасибі, що знайшли час приїхати до мене. Дуже приємно, що
не забуваєте таких простих старих людей, як я.
Надія Пилипівна проста жінка-селянка, з
малих літ привчена до роботи. І дома по господарству поралася, й на колгоспних
полях працювала.
– Йшла туди, де були потрібні робочі
руки, – розповідає бабуся Надя, – в степ, на ферму, на тік, була обліковцем,
помічником бухгалтера, півтора десятка років – продавцем у магазині. Останні
вісім років перед пенсією трудилася дояркою.
– Мама перед війною
закінчила дев’ять класів і на той час вважалася грамотною, – доповнює її донька
Ніна Григорівна. – За будь-яку роботу її хвалили. А який хліб пекла для
працівників тракторної бригади! Вони
коли їхали десь у дорогу, завжди просили її напекти їм хліба.
Війна забрала у
Надії Пилипівни батька. Не прийшов він з далеких фронтів, залишивши дітей
напівсиротами, а дружину – солдатською вдовою. Горювали-бідували, переносили
голод і холод. Та, незважаючи ні на що, не втратила Надія доброти, стала
хорошою дружиною, турботливою матусею для двох донечок, одна з них проживає
нині на Снігурівщині, біля другої – Ніни Григорівни та її чоловіка Миколи
Павловича Олійніченків старенька вже 9-ий рік доживає свого віку. Має близько
двох десятків внуків та правнуків.
Свого чоловіка Івана Анастасовича Надія
Пилипівна схоронила більше десяти років тому.
– А мені Бог дав довге життя, – говорить
вона, – пам’ять маю хорошу, бачу теж непогано, але майже втратила слух.
Спасибі, діти та онуки доглядають. Ні про що не шкодую, по-людськи жила.
Найголовніше на світі – правда, любов до дітей і добре здоров’я. Та ще треба
триматися купи, бо гуртом і легше, й веселіше. Ось не стало у нас колгоспів і
не вийшло з того нічого хорошого. А як же дружно жили між собою, коли разом
працювали, ділили радощі й смуток, шанували трудолюбів, боролися з неробами, святкували
разом урочисті події й свята…
Тепло і сердечно вітали бабусю Надію
голова райдержадміністрації Іван Рубський, голова районної ради Людмила
Луценко, Костичівський сільський голова Світлана Згурська.
Щось ювілярка чула, щось, можливо, й ні,
та очі світилися теплом і радістю. Відчувалося, що зворушена вона такою увагою
до глибини душі. А прощаючись, все повторювала: «Дякую вам, діточки, що
приїхали. Бажаю, щоб у хаті вашій було затишно й спокійно, щоб ви і ваші діти
не знали хвороб, жили щасливо і довго».
Будьте і ви здорові, шановна ювілярко!
Аби при доброму здоров‘ї, в колі дружної сім’ї зустріти ще й своє століття.
Галина МЕЛЬНИК.
|
