Миколу Жука, який очолює найбільшу фракцію в обласній раді, ми зустріли на території дитячого табору в Березнегуватському районі, де за його ініціативи школярі з усіх районів у прямому сенсі бігали зі зброєю, кидали гранати, розміновували поля і носили поранених – там проводилася перша за останні 17 років гра «Зірниця». Дійство, звичайно, масштабне. Емоції школярів – зашкалюють. Коли хлопчаки набігалися, а журі визначило переможців, нам вдалося розпитати Миколу Васильовича і про сьогоднішній захід, і про багато інших речей, якими він, як депутат обласної ради, займається. Розмова вийшла дуже цікавою. Виявилося, співрозмовник орієнтується в усіх без винятку питаннях, може по пам’яті розповісти про проблеми мало не кожної сільської ради, і в більшості випадків знає, як можна їх вирішити. Про все по порядку.

– Миколо Васильовичу, звідки взялася ідея відродити «Зірницю»? Наскільки вдалим Ви можете назвати її втілення?

– Останній раз я грав у «Зір-ницю», коли мені було 15 років. Правда, тоді не було такого масштабу, не було зброї, військових.

Коли минулого року я очолив управління у справах сім'ї та молоді, проведення «Зірниці» стало одним із заходів, які ми вважали за необхідне провести. Тому організували гру на території оздоровчої бази ім. Башкірова в Березнегуватському районі.  У наступному році хочемо задіяти у грі БТР і вертоліт. Повинно бути ще цікавіше.

– У 2006 році Ви стали депутатом облради, переїхали до Миколаєва. Назвіть якусь свою заслугу перед районом, якою Ви найбільше пишаєтесь?

– Напевно, найголовніше зі всього – ми почали реконструкцію найбільшої школи району, яка була просто в руїнах. У той час у центральної влади були опоненти, але нам вдалося «вибити» фінансування, для цього навіть до Києва довелося з'їздити. Ми домоглися виділення 3 мільйонів гривень на школу.

– А що, був опір з боку центральної влади?

– Було важко, влада тоді більше грошей виділяла на західну Україну, де за них проголосували, а на південь, де більшість за Партію регіонів, їм не хотілося витрачатися, тим більше, на нікому не відомий Березнегуватський район.

А коли торік обладміністрацію очолив Микола Петрович Круглов, то на цю школу виділили додатково більше 2 мільйонів гривень. Зараз завершуються роботи з реконструкції.

Тоді ж ми виділили кошти на – опалення сіл Лепетиха, Веселе і Червоний Яр. У людей проблеми – навесні грунтові води топили підвали кухонь, вода стояла в будинках і необхідна була дренажна система. Саме це ми і почали робити, а цього року завершуємо. Так що в нинішньому році підтоплення цим селам не загрожує. Сам проект обійшовся в понад 5 мільйонів гривень. Це гроші з обласного бюджету – з фонду охорони нав-колишнього середовища.

– Нещодавно Ви були в селі Привільне Баштанського району. Напевне, люди, яких вже не раз дурили, не вірять у те, що там можна провести газ. Яким Ви бачите вирішення проблеми газифікації?

– Так, люди не вірять – це вже буде п'ята спроба будівництва газопроводу. Там труби викопувалися і зникали. Люди все бачили, але, як завжди, на жаль, нікого не знайшли. А постраждали жителі села. Сьогодні ситуація сильно загострилася. І якщо порівнювати з селом Зайчівське Жовтневого району, то там спочатку була складена ціна підвідного та розвідного газопроводу, поділена на кількість людей, і вони оплачували вартість у три етапи. Інвестор будував частину газопроводу за свої гроші, люди дивилися – якщо все гаразд, платили частину суми і будували далі.

Наразі прописується проект. З дня на день він буде закінчений. Інвестор – «Артлінія» – подивиться проект, щоб вже вести розмову предметно. Потрібно сідати за стіл переговорів, просити допомоги з держбюджету. Тому що за попередньою оцінкою проект коштуватиме близько 9 мільйонів гривень. Незрозуміло, чому в Єланецькому районі побудували 3 км за 300 тисяч, а тут 9 км – 9 мільйонів. Озвучена нереальна цифра. Тому потрібно ще раз переглянути проект. Думаю, там все набагато дешевше. І ми будемо вести переговори про зменшення ціни. А далі вже все залежатиме від самих людей.

– Це реально – провести туди газопровід?

– Так, із сьогоднішньою владою – реально. Але треба бачити проектно-кошторисну документацію, там є кілька ділянок ускладненої траси. Хотілося б, щоб протягом чотирьох років ми його закінчили. Якщо буде фінансування, якщо люди підуть на компроміс і співробітництво – то може бути і раніше.

– Ви очолюєте в облраді найчисленнішу фракцію – Партії регіонів. Наскільки фракція одностайна у прийнятті рішень?

– Ми нікому не забороняємо висловлювати свою думку. На засіданнях фракції кожен може сперечатися, обговорювати, вносити різні пропозиції, але коли питання виноситься на сесію, всі голосують за ту пропозицію, яку більшість підтримала на фракції. Виборці не зрозуміють нас, якщо хтось із наших депутатів утримається, коли всі проголосували «за» чи «проти». Нашій партії властива залізна дисципліна.

– Давайте детальніше зупинимося на партійному проекті, який Ви ведете – «Регіони мають таланти». У цьому році конкурс буде проводитися?

– Обов'язково. Можливо, до Дня Незалежності або ж у вересні. Є різні ідеї, але поки важко сказати точно. Ми зробимо його краще, ніж у минулому році. Хотілося б побільше унікальних учасників, як, наприклад, хлопчик-йог і людина-оркестр, які брали участь у минулорічному конкурсі. Тому на районних та міських етапах тепер буде більш жорсткий відбір.

– Чи часто Ви користуєтеся тим, що займаєте високу посаду?

– Взагалі не люблю це. Іноді люди впізнають мене, але це заважає, якщо чесно. Хочеться просто побути серед людей. А коли дізнаються посаду – ведуть себе вже по-іншому, стає ніяково.

– Наскільки легко простій людині зустрітися з Вами для вирішення своїх проблем?

– В районах завжди даю свій телефон і прошу передзвонювати, якщо не беру трубку. А краще, якщо я в місті, – з 8 ранку до 6 вечора приходити на прийом в кабінет начальника управління. Кожного місяця в Березнегуватському районі, в будівлі адміністрації я проводжу особисті депутатські прийоми. Мій помічник щочетверга веде прийом і передає мені інформацію. Але часто люди приїжджають самі і ми зустрічаємося тут.

– Дякую за чесні відповіді.

Тамара Остапенко.