З
історії місцевого самоврядування
Документи, що зберігаються у державному архіві
Миколаївської області, відображають віхи становлення місцевого самоврядування в
області та Баштанському районі.
Постановою Раднаркому України від 8 лютого 1919 року
створені сільські Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів як
вищі органи радянської влади на
селі. В період окупації денікінськими військами Ради припиняли свою діяльність.
Після відновлення радянської
влади, відповідно до постанови ВУЦВК від 15 лютого 1920 року, на Україні у
березні-квітні 1920 року пройшли вибори до місцевих рад. Сільські ради
обирались у селах, селищах та хуторах, що налічували понад 300 жителів.
Ради робітничих, селянських і червоноармійських
депутатів створювались із розрахунку один депутат на сто жителів, але не менше
5 депутатів і не більше 50 депутатів на кожне поселення, строк повноважень
депутатів становив 3 місяці. Враховуючи, що сільські ради об’єднували населені
пункти з 300-400 осіб населення, до її складу входило, як правило, 5 осіб. У
селах з населенням понад 10 тис. чоловік обирався виконавчий комітет Ради.
При сільрадах створювалися й діяли секції: земельна,
культурно-просвітницька, фінансова, адміністративно-господарська, санітарна та
благоустрою. Постановою ВУЦВК та РНК «Про залучення сільрад та волвиконкомів до
проведення натурподатку» від 11 квітня 1922 року місцеві податкові органи були
розформовані і на сільради було покладено обов’язки та відповідальність за
укладання списків платників, стягнення податку, наглядом за виконанням податку
та примушення платників до його здачі під загальним керівництвом продорганів.
На початку 1923 року змінився
адміністративно-територіальний поділ України: на базі ліквідованих повітів та
волостей створені округи та райони, укрупнені всі адміністративно-територіальні
одиниці, у тому числі і сільські Ради, де кількість населення повинна була
нараховувати не менше тисячі жителів, причому населені пункти, об’єднані
сільрадою, знаходилися на відстані не більше 3-6 верств від неї. Зменшення цих
показників допускалося лише в разі створення національних адмінодиниць –
сільрад та районів, де переважна кількість жителів не належала до української
національності.
На території Херсонської губернії, до складу якої
входила більша частина населених пунктів нинішньої Миколаївської області,
виконання цих умов було складним як через вкрай нерівномірну щільність
населення, так і внаслідок неоднакової кількості населених пунктів, що були
об’єднані однією сільрадою за вказаною ознакою. Крім того, необхідно було
врахувати умови зв’язку, національного складу мешканців, матеріальний стан
населених пунктів та ін. Незважаючи на вказані несприятливі умови, організацію
сільрад було визнано успішною. Так, наприклад, при загальній кількості сільрад
1079 усього 5% охоплювали населені пункти в кількості жителів менше 1000. Так,
в Балтському окрузі на сільраду припадало у середньому 2533 жителя, у
Миколаївському – 2335, в Одеському – 2405, у Херсонському – 2713. Після реформи
сільради дістали функції колишніх волвиконкомів.
На ІV сесії ВУЦВК від 19 лютого 1925 року було
прийнято резолюцію «Про низове районування», якою було визнано правильною
проведену роботу з корегування низового районування як в цілому, так і в
частині виділення самостійних національних адміністративно-територіальних
одиниць. Ставилося завдання терміново провести роботу з поширення мережі
сільрад, що мають 1000 та більше жителів, а також для національних меншин – 500
жителів. в окремих випадках з
дозволу окрвиконкомів дозволено організовувати сільради в населених пунктах з
500 жителями, якщо до інших центрів сільрад відстань більше 5 верств.
Відповідно до цього рішення утворені самостійні сільські ради: Єрмолівська –
виділена із Привільненсько-Єрмолівської (9 вересня 1925 року), Новобирзулівська
– виділена із Привільненської і Кашперо-Миколаївської сільських рад (14 листопада
1925 року).
Людмила ЧОРНА,
начальник архівного відділу райдержадміністрації.
(Продовження в наступному номері).
