З білопінним цвітінням садів та з червоними яскравими тюльпанами прийшов до нас теплий, лагідний травень – весняний місяць, який шістдесят шість років тому швидкокрилою ластівкою сповістив про радість Перемоги, про мир, який здобули для нас наші батьки і діди.В кожній українській родині живуть спогади про рідних і близьких, які не повернулися з жорстоких боїв до отчого дому. Шістдесят шість довгих років триває повоєнна історія, наповнена пошуками й вдячною пам’яттю нащадків. Знову й знову відкриваються нові сторінки Книги Пам’яті...

Кольором червоних маків і блакитного льону на Пагорбі Слави в селі Леніне виблискують свіжопофарбовані прапори й постаменти, а на них стели, з викарбуваними іменами земляків, які воювали на різних фронтах Вітчизни, з іменами воїнів, які звільняли наш край від фашистських загарбників. До цих імен декілька років тому додалось ім’я Григорія Кузьмовича Мірошника.

Історія, пов’язана з його іменем, почалася в 2005 році. Напередодні Дня Перемоги до сільської ради надійшов лист з далекого російського міста-героя  – Тули. Приємною несподіванкою став цей лист. Написала його племінниця Григорія Мірошника Тамара Федотівна Пономарьова. Багато років поспіль вона разом зі своїми рідними розшукувала місце поховання свого дядька. І от у Книзі Пам’яті України, на 55 сторінці в сьомому томі, серед багатьох імен загиблих воїнів  віднайшлося ім’я Григорія Кузьмовича Мірошника. Виявилося, що похований він на Баштанщині, в братській могилі на Пагорбі Слави в с. Леніне.

Більш як півстоліття чекала родина Пономарьових на цю звістку. Настала мить довгожданної зустрічі. Тамара Федотівна із Тули приїхала в наше степове село віддати данину пам‘яті і пошани своєму родичу, а разом з ним – і зовсім незнайомим людям. І не було різниці: чи то воїн зі сходу, чи з заходу, з Росії чи з України, бо серед імен на стелі поряд з українськими є російські, казахські та молдавські прізвища...

Тиждень перебувала Тамара Федотівна в Леніне, щодня ходила вона на Пагорб Слави, подумки розмовляючи зі своїм дядьком. Розповідала йому про своє життя, про те, як довго його розшукували і знайшли на українській землі.

Побувала Тамара Федотівна і на урочистому мітингу, і в Ленінській ЗОШ, приємно вражена теплим прийомом, який влаштували для неї працівники сільської ради і дирекція школи. Дуже сподобалося Пономарьовій у нашому селі. Зі сльозами на очах було прощання з цією приємною, щирою людиною, коли прийшла пора їй повертатися додому, в Росію.

А після цього візиту на ім’я сільського голови  Любові Анатоліївни Подпальної, в якої, до речі, й гостювала Тамара Федотівна, хоч і не часто, почали надходити листи з російськими поштовими марками. Спочатку з міста-героя Тули, а потім з далекого Алтайського краю, куди довелося переїхати Тамарі Федотівні. В кожному з цих листів теплі й добрі слова, слова вдячності й пошани. Прийшов такий лист і напередодні цьогорічного Дня Перемоги.

Хочеться поділитися ним із читачами «Голосу Баштанщини»: «Здравствуйте, мои дорогие сельчане Ленинского сельского совета. Шлю вам сердечный привет с далекого Алтайского края, где я сейчас живу. Поздравляю всех с нашим великим праздником Победы, с Днем 9 мая. Для многих это праздник со слезами на глазах. Я безмерно благодарна вам за встречу на вашей земле. Для меня увидеть и поклониться братской могиле, где похоронен мой родной дядя  Мирошник Григорий Кузьмович, – память на всю жизнь.

Благодарю и низко кланяюсь всем людям, которые берегут и чтят память о погибших.

Желаю вам теплой весны и ясного неба, здоровья на долгие годы, мира и благополучия в каждом доме. Низкий земной поклон Украине.

Остаюсь с верой, надеждой, любовью и благодарностью к вам, Пономарева Тамара Федотовна. г. Яровое, Алтайский край, Россия».

На перший погляд, звичайний лист звичайної людини. А такими сторінками поповнюється історія Великої Вітчизняної війни, історія Ленінської землі й історія ще однієї родини з братньої Росії.

С. БУРЛАЧЕНКО,

депутат Ленінської сільської ради, член партії регіонів.