Ім’я Олексія Васильовича Пустовара добре відоме в Баштанському районі, а в свій час – і за його межами. Не один десяток років він очолював колгосп імені Шевченка в селі Піски, який постійно був у числі передових у районі, славився високими врожаями й надоями молока, працьовитими й завзятими людьми. Знали Олексія Васильовича й як колишнього фронтовика. За його плечима – важкі шляхи-дороги Великої Вітчизняної війни. На жаль, немає вже в живих цієї талановитої людини. Він міг би багато розповісти нинішньому поколінню про ту кровопролитну війну, яка все далі відходить в історію.

Мабуть, небагато хто знає, що дружина О. В. Пустовара Валентина Володимирівна теж учасник війни. Їй не довелося воювати зі зброєю в руках. Вона рятувала наших бійців у госпіталі, де працювала медсестрою.

Народилася Валентина Володимирівна в Білорусії в багатодітній родині, де, крім неї, росло ще п’ятеро сестер і братів. Коли розпочалася війна, Валя закінчила 7 класів. Поки рідну землю плюндрували вороги, всього довелося натерпітися сім’ї: голодували, жили в холоді й постійному страху.

Коли містечко Речицю визволили від фашистів, санітарне управління Червоної 

Армії направило 17-річну Валентину на тримісячні курси медсестер запасу Червоного Хреста. Після закінчення курсів, одержавши звання медсестри, в грудні 1944 року дівчину разом з іншими медсестрами відправили військовим ешелоном на роботу у військовий шпиталь у прикордонний Брест.

Поранені бійці потребували багато донорської крові, а її катастрофічно не вистачало. Тож Валентина ділилася своєю кров’ю з пораненими й рятувала їм життя. Бійці ще довго писали юній медсестричці листи вдячності за її милосердя та добре, чуйне серце.

Довелося працювати Валентині і в будинку дитини, де вона доглядала за дітьми-сиротами та покинутими, яких знаходили на вулицях, у порожніх будинках. Діти були дуже ослабленими й потребували особливого догляду. Деяких доводилося годувати з піпеток. Тож молоді дівчата буквально цілодобово були біля діток. За це у трудовій книжці Валентини Володимирівни є подяка від головного лікаря.

Багато працюючи, дівчині вдавалося допомагати й своїй сім’ї вижити в цей тяжкий час. Буквально на ноги поставила хворобливу молодшу сестричку Галю. Завдяки Валі вона й вижила.

Працюючи в будинку дитини,  дівчина допомагала доглядати хворих бійців у воєнному шпиталі. Тут і свою долю знайшла. Це був український хлопець  – сержант Олексій Пустовар. Його частина стояла на охороні Брестської фортеці. Близько двох років вони зустрічалися після війни. Без відриву від роботи Валя закінчила півторарічні курси медсестер у Бресті.

Згодом, одружившись, молодята поїхали в Баштанку – на батьківщину Олексія Васильовича. Валентина Володимирівна пішла працювати хірургічною медсестрою в райлікарню поряд з Надією Филимонівною Бойченко. Її цінували колеги, поважали хворі. Роботу медсестри постійно відзначали подяками. А вона, пройшовши хорошу школу у військовому шпиталі, всі сили віддавала хворим. Разом з цим закінчила Миколаївське мед-училище, маючи вже двох дітей.

Після закінчення партійної школи райком партії направив Олексія Васильовича Пустовара головою колгоспу в село Піски. А Валентина Володимирівна стала
завідувати сільським ФАПом, де 23 роки лікувала своїх односельчан, які стали їй рідними. Обслуговувала й сусіднє село Костянтинівку. на потреби людей відгукувалася в будь-який час доби, в будь-яку погоду. Доводилося й пішки йти, і трактором чи на конячині добиратися в непогоду. Люди поважали її як кваліфікованого медика, як добру, чуйну людину, яка лікувала не тільки ліками, а й материнською порадою, милосердям. І зараз, уже стільки років поспіль, пісківці й костянтинівці при зустрічах дякують колишній медсестрі, цікавляться її здоров’ям, передають вітання.

За самовіддану працю Валентина Володимирівна нагороджена медаллю «За доблесний труд», медаллю «Захисник Вітчизни», іншими ювілейними медалями. Серед відзнак – і Золотий знак Народної Республіки Болгарія «За многа добра работа», яким вона була нагороджена за обслуговування болгарських робітників, які працювали в нашому районі на будівництві газокомпресорної станції.

Нині Валентина Володимирівна Пустовар живе в Баштанці у доньки Лариси, допомагає доглядати правнуків, хоча все частіше обсідають хвороби.

У травні Валентині Володимирівні виповниться 84 роки. Тож бажаємо їй здоров’я, душевного спокою, тепла й любові дітей, онуків і правнуків.

Валентина СВИРСА.