Життя – на благо людей

«Не той щасливий, хто бажає кращого, а той, хто задоволений тим, чим володіє», – цю глибоку філософську мудрість усім своїм особистим життям підтверджує Іван Степанович Кодак – людина надзвичайної порядності, скромна й проста.

18 травня Іван Степанович зустрів свою 70-ту весну, тому хочеться, щоб він знав, що плющівці вдячні йому за те, що він зробив для нас і наших нащадків. Дякуємо й долі, що свого часу вона послала нам цю людину.

Народившись на Кіровоградщині, Іван Степанович за направленням приїхав у 1959 році в Баштанський район і почав свою трудову біографію у селі Христофорівка. Йому дуже пощастило, що його першим наставником і вчителем став Віктор Євменович Москаленко – «жива легенда Христофорівки», як його сьогодні називають односельці.

Потім було Привільне, Баштанка, знову Привільне, а з 1975 року – Плющівка, яку полюбив, як рідну. Тут Іван Степанович очолив колгосп ім. 50-річчя Жовтня, який на той час охоплював села Плющівку, Новогеоргіївку, Червону Зірку, Отрадне. Господарство було солідне, мало велику тваринницьку галузь з ВРХ, вівцями, свиньми, птицею, фредками, бджолами.

Два мехзагони у Плющівці і Новогеоргіївці складали величезний машинно-тракторний комплекс, що налічував понад 60 одиниць техніки. Діяла велика зрошувальна система.

У колгоспі була найпоказовіша в районі овочівницька галузь, до нас їхали звідусіль по помідори, огірки, капусту, моркву, буряк. Хлібороби вирощували високі врожаї зернових культур, кукурудзи, соняшника. І на все це потрібні були робочі руки, яких катастрофічно  не вистачало.

Тому новий голова колгоспу І. С. Кодак відразу ж почав активно сприяти у будівництві середньої школи, яке щойно розпочалося. Він розумів – буде десятирічка в селі, буде й молодь залишатися в ньому. А молоді потрібне власне житло. Так з’явилася в Плющівці ціла вулиця Молодіжна, де в нових будинках за рішенням правління колгоспу поселяли молоді сім’ї плющівців і переселенців, які приїхали сюди на заробітки і залишилися жити. В центрі села, біля школи, спорудили двоповерховий будинок для вчителів.

Дбав Іван Степанович і про побут селян. Щоб людям більше не надокучало грузьке болото, у 1984 році бригада дорожників заасфальтувала вулиці села, тік, гараж, під’їзди до корпусів ферми, степову дорогу до «привільнянки», дорогу до Червоної Зірки.

У 1992 році ще одна радість для людей – в оселях жителів Плющівки і Новогеоргіївки з’явився природній газ, а з ним прийшло тепло і затишок.

Керував колгоспом Іван Степанович із 1975 по 1993 рік. Господарство під його мудрим керівництвом не мало боргів, потужно розвивалося і багатіло разом із мешканцями сіл.

Турбувався керівник господарства і про відпочинок колгоспників, вчителів, учнів. Щороку за рахунок колгоспу учні школи бували в різних мальовничих куточках України, Росії, Прибалтики, Молдови. А колгоспники і за кордон їздили відпочивати. Проте, не пам’ятаю, щоб сам Іван Степанович десь відпочивав. Все ніколи було.

У складний для України час, роки перебудови, Іван Степанович у 1993 році очолив Плющівську сільську раду, звідки й пішов на заслужений відпочинок.

Немало довелося пережити йому життєвих негараздів, втрат, однак не зачерствіла душа цієї людини. І до сьогодні його визначальними рисами залишаються доброта, чуйність, людяність, справедливість і скромність.

Займаючи високі керівні посади, не нажив він ні статків, ні маєтності, бо не це – головне для нього. Він живе у звичайному сільському будиночку, побудованому для переселенців. Щодня, як справжній сільський господар, починає свій трудовий день вдосвіта, на присадибній ділянці, обробляє город, дбайливо доглядає за ним, утримує невелике господарство. Допомагає синам Ігорю й Сергію фермерувати.

Не цурається й громадської роботи. Він – голова ветеранської організації, активний учасник всіх урочистостей і мітингів. Щороку 9 травня майорить біля його будинку червоний прапор Радянського Союзу. Іван Степанович – комуніст, має чітку життєву позицію. Він – цікавий співрозмовник, знає глибоко історію краю, що став йому рідним.

Іван Степанович Кодак прийшов у життя творцем, зодчим. Він створив прийдешнім поколінням своєю трудовою діяльністю світло і затишок, благополуччя. Саме це й вивищує його над сучасними «новими українцями», які задля власного збагачення не вибирають засобів, не підкоряються законам честі й моралі. Забуваючи, що життя завжди підтверджує одну незаперечну істину: «Багатство – це ще далеко не щастя». Цю істину добре розуміє Іван Степанович Кодак – шляхетна людина з плідними набутками для блага села і людей. Він є зразковим прикладом безкорисливого служіння народу і Батьківщині. Впевнена, його діяльність займе гідну сторінку в літописі історії села Плющівка, заснованого в 1803 році.

Валентина ЧУМАЧЕНКО,

вчитель Плющівської ЗОШ.