Ось і настала та щемлива мить, коли ми, шостий випуск Баштанської гімназії, переступили поріг альма-матер. Сім років спільних надій, спільних сподівань, успіхів, провалів, перемог, сліз, сміху, пустощів… Але поряд із цим ми залишалися єдиною родиною, в якій наша класна матуся виховувала 27  бешкетливих, допитливих, бажаючих знати, вчитися. І з маленьких «п’ятачків» виростила вже дорослих одинадцятикласників.

Хоч нас і багато, але кожен – особистість і невід’ємна частинка класу. Усі ми різні: хтось співає, багато з нас танцює, деякі малюють, а інші займаються спортом. Та жвавий і веселий настрій об’єднує усіх у дружній колектив. Напевне, наш клас все ж можна назвати сім’єю. Адже з кожним роком навчання ми все чіткіше розуміли, що дуже близькі та рідні. Всього було, та ми, попри всі негаразди, трималися разом і готові були у будь-яку мить підставити плече товаришу.

Та ось уже чуються останні акорди нашого гімназійного дитинства. А що далі? А далі – сто доріг, сто неторованих стежок перед кожним із нас, і ми розбіжимося в різні сторони. І хоч доля приготувала для кожного свій шлях, ми все одно залишимося такими, як й ми є зараз, і ніколи не забудемо рідних душі і серцю вчителів. Адже саме ви, рідненькі, робили з нас людей, виховували особистості і формували свідомість. Можливо, за ці сім років ми докучали вам своїми безкінечними запитаннями, витівками, та все ж любили вас і цінували все те, що ви нам даєте. Повірте, ми віддячимо сповна! Ви виховували з нас громадян, тепер випускаєте на терени України. Обіцяємо, що  виправдаємо ті надії, що ви на нас покладаєте.

Життя у гімназії закарбувалося назавжди у наших серцях і спогадів про шкільне дитинство не стерти з пам’яті. Ми дякуємо всім, хто долучався до нашого виховання. Низький уклін учителям, працівникам гімназії, нашим мамам і татусям! І особливе спасибі класній матусі – Гармаш Ірині Василівні! Ми рушаємо в широкий світ і обіцяємо гордо нести звання випускника   Баштанської гімназії.

Випускники

гімназії 2011 року.