 Не згасне пам'яті свіча
У кожного народу є свої темні сторінки історії – війни, революції та інші події, ставлення до яких часом буває неоднозначним і може змінюватися залежно від епохи та ідеології. Саме до таких явищ належить Голодомор 1932-1933 рр. в Україні. За різними даними він забрав життя від 3 до 6 мільйонів людей. Не менш трагічними були події 1921-1923 та 1946-1947 років.Час невблаганно віддаляє нас від тих фатальних 30-х років – епохи національної трагедії нашого народу. Але ми ніколи не забудемо тих страхітливих епізодів історії. Нам належить знати гірку правду, осмислити ті події і зробити все для того, аби вони ніколи не повторилися.Мітинг, присвячений цьому скорботному дню, відбувся в Баштанці 27 листопада біля пам’ятного знаку жертвам Голодомору. «Людоньки! Що це я сплю?
Вбила дитину свою!
З холоду, з голоду я збожеволіла…
Людоньки! Що це я – сплю…»
Ніби з-під землі, з того світу волає материнське серце. Такі бентежні слова, викарбувані на чорному тлі пам’ятного знаку, нікого не можуть залишити байдужими.Тиша запала над майданом, що біля краєзнавчого музею.– В історії нашої країни є рани, які не загоюються, і жертви, які не забуваються. Серед них – голод 1932-1933 рр., – сказав, виступаючи на мітингу, голова райдержадміністрації І. В. Рубський. – Встановити точну кількість громадян, які загинули в ті трагічні роки, практично неможливо, адже люди вимирали цілими сім’ями. А ті, що вціліли, ніколи не викреслять пережите зі своєї пам’яті. Протягом трьох років на території нашого району проводилась пошукова робота по виявленню жертв та постраждалих від голоду.
Найбільші втрати виявлені в селах Піски, де під час голоду померло близько 600 чоловік, в Явкине вимерло 324, а в Новосергіївці – 200 чоловік. Поіменно встановлено 572 постраждалих від голоду. Сьогодні серед живих лише близько 150 чоловік, решта померли, бо голодні роки значно підірвали їх здоров’я.Ми повинні берегти і передавати наступним поколінням пам’ять про загиблих, щоб не допустити у майбутньому таких помилок, ціна яких найдорожча – людські життя. Пам’ять про них повинна згуртовувати нас, живих, додавати нам мудрості та злагоди у вирішенні важливих питань на користь районній громадіІ по сьогодні ведеться в нашому районі пошукова робота. Поіменно встановлено не всіх. Пам’ятні знаки жертвам голоду 1932-1933 рр. встановлені в кожному селі, яке постраждало від того лиха. 
Тривожно калатали дзвони, звучав набат, пробуджуючи милосердя до минулого. Навіть погода того суботнього дня хмурилася, сипала дощем, ніби сльозами зрошуючи землю, ридала над померлими від голоду.– Голод 1932-1933 років – національна трагедія нашого народу, яка залишила по собі глибокі соціальні, психологічні і демографічні травми, що болять і дотепер, – звернулася до громади голова районної ради Л. І. Луценко. – Українці були доведені до відчаю, божевілля. Бо смерть від голоду – найстрашніша. Кожної хвилини на нашій землі тоді помирало 17 чоловік! Ми мусимо пам’ятати уроки минувшини. В ці дні запалюємо свічі, читаємо молитви за тих, кого забрала голодна смерть, свято бережемо світлу пам’ять про них. А нам хай буде це пересторогою, об’єднує, гуртує, додає всім мудрості, аби ніколи не допустили повторення подібного жахіття.Учасники траурної церемонії вшанували пам’ять полеглих скорботною хвилиною мовчання.До підніжжя пам’ятного знаку і хреста, що поруч з ним, лягли траурні вінки, композиції із живих квітів та колосся із золотими зернятками, про які так мріяли колись зморені і змучені голодом люди.Горіли-палали сотні свічок. Тремтіли вони під вітром і дощем. Але не тухли. Як ніколи не згасне пам’ять про безневинно замучених.
 
Галина МЕЛЬНИК.
|
|
