Він обрав учительську долю (№133 11.12)
 Педагогічному колективу нашої школи завжди таланило на колег-чоловіків, яких завжди так бракує у сучасній школі. Весь тягар освітньої роботи, зазвичай, лягає на жіночі плечі. Тому з радістю прийняли у 2003 році у свою шкільну родину вчителя математики Миколу Костянтиновича Садковського.Уродженець Березнегуватського району, Микола Костянтинович добре прижився в Новопавлівці. Наше село стало йому рідним, а школа – другою домівкою.Цими грудневими днями наш колега відзначає свій золотий ювілей. За його плечима – 28-річний досвід педагогічної роботи, постійні пошуки ідей та шляхів розв’язання освітніх проблем. Микола Костянтинович вміло планує системи уроків, урізноманітнює форми і методи навчання з урахуванням особливостей учнів, надає заняттям виховного та практичного спрямування.Математика – наука точна і лаконічна, серйозна і вимоглива. Саме такими якостями наділений наш колега, а ще він доброзичливий, завжди спокійний і врівноважений, щирий, з почуттям гумору.Микола Костянтинович гарний сім’янин. Разом із дружиною Ларисою Леонідівною вони виховують доньку і сина, нині студентів. У вільний від роботи час він – невтомний працелюб, дбайливий господар: порається на своєму обійсті, займається рибальством, знається на грибах, морально відпочиває, розгадуючи кросворди та ребуси.Хочеться побажати Миколі Костянтиновичу міцного здоров’я, творчої наснаги, успіхів у нелегкій учительській роботі, тепла і затишку у родинному колі, поваги та любові від дітей та їх батьків. Нехай добро, посіяне Вами, шановний ювіляре, зросте зернами краси, гармонії й злагоди.Педколектив
Новопавлівської
ЗОШ І-ІІІ ст.
Вогонь пам’яті не згасне
Героїко-патріотичне виховання в школі – один із шляхів ціннісного ставлення до суспільства і держави. Скільки б часу не минуло з тих героїчних сорокових років, а пам’ять жива й понині. Велика увага в нашій школі приділяється саме героїко-патріотичному вихованню. Протягом 2009-2010 нав-чального року було розроблено цілий ряд заходів. Це був рік відзначення 65-ої річниці Великої Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Почався він з естафети Пам’яті, яку було прийнято від місто Баштанки. Учні вшановують пам’ять загиблих воїнів: постійно доглядають за могилою радянського льотчика на місцевому кладовищі, покладають квіти на Пагорб Слави. В шкільному музеї є куточок бойової слави, де знаходяться матеріали про ветеранів війни, які використовуються на уроках та позакласних заходах, оформлено альбом з їх світлинами. Юні волонтери постійно відвідують ветеранів, які живуть у селі.Стала пам’ятною зустріч школярів з ветераном війни А. М. Біланом, під час якої діти дізналися про героїчний подвиг народу. Свої спогади гість супроводжував виконанням воєнних пісень. На згадку про зустріч разом з Анатолієм Миколайовичем учні посадили на подвір’ї школи липи.Незабутнім для учнів був дружній футбольний матч між районною футбольною командою ветеранів та командою школи. І рахунок 1:1, і дружня, урочиста атмосфера свідчили про велику шану солдатам війни, адже ця зустріч була присвячена тим пам’ятним рокам.А з яким бажанням старшокласники готувались до конкурсу пісні і строю. Хоча й не посіли призового місця, але задоволення та піднесення від гучного районного свята отримали велике.Знаменною подією року стало присвоєння школі імені нашого земляка, Героя Радянського Союзу Григорія Івановича Пєгова та встановлення меморіальної дошки на фасаді школи. З цієї нагоди було проведено урочисту лінійку з участю рідних героя, ветеранів війни та представників місцевої влади.У великих справах поряд з дітьми – завжди серйозні, поважні люди, які роблять велику справу. Вони допомагають вчителям своїми вчинками донести до душ дітей святі істини, доводять, що героїко-патріотичне виховання – це справа всенародна. Депутат обласної ради В. О. Фроленко, який з великою пошаною ставиться до ветеранів, став спонсором у проведенні футбольного матчу з ветеранами, подарувавши шкільній команді три хороші футбольні м’ячі. А ось депутат сільської ради В. А. Яковлєв заслуговує на велику подяку від усього шкільного колективу за виготовлення меморіальної дошки, яку було встановлено на фасаді школи на честь Героя Радянського Союзу Г. І. Пєгова.Нехай пам’ять про героїв війни буде вічною, а діти наші будуть щасливими.Світлана ЦАП,
заступник директора
з виховної роботи
Привільненської
ЗОШ І-ІІІ ст.
Де ти, гідність дівоча?
Дві замітки на одну тему
На пивному майданчику за ошатним столиком голосно спілкуються два юні представники сильної статі.– Ну, блін, Анька дає. Влаштувала мені справжній титанік, батьки виганяють з дому. Виручай, дружбане.– Що, знову обкурилася чи напилася і прискакала до вас додому? То й не дивно, що предки розсердилися, адже не раз її виганяли.– Гірші справи, Стасе. Мати її заявилася до нас. Істерично кричала, що її Анька – янгол з крильцями. А я її звабив і тепер вона вагітна. Вимагає негайно нас одружити.– Круто! А твої що?– Вони в шоці. Кажуть, щоб женився, або йшов із дому. Мама в лікарні із серцевим нападом. Навіщо мені та Анька, яка з неї у 16 років може бути дружина? Та й мені лише 20 років. Гуляти ще хочу.– Сім’янин, папашка, – реготнув Стас і осікся. – То чим я тобі можу допомогти?– Підтвердиш моїм старим, що не один я з Анькою спав. Адже разом розважалися.– Немає проблем, розкажу. Не лише ми з тобою на сексотерапії з нею були. І Максим, і Дімка. Ненаситна «тьолка».Зрештою, знову складемося на аборт.– Мої предки пропонували гроші її матері. Але вона лише сильніше галасувала. Каже, що лікарі відмовилися операцію робити. Нібито пізно і небезпечно. Сам знаєш, що не один вже зробила.– Бач, знайшла цапа-відбувайла. Чому вона саме на тебе звалює свою проблему?– Зараз спитаємо. Я і її сюди покликав. Он іде.Невисока, світловолоса дівчина, тримаючи в одній руці пляшку пива, а в другій цигарку, не шукала вільного стільця, а відразу плюхнулася одному із парубків на коліна, міцно притиснулася до нього.Відірвав, відштовхнув. Хлопці, не шкодуючи брудних слів, у два голоси накинулися на неї. І дівчина в боргу не залишилася. З її нафарбованих вуст лилася «багатоповерхова» добірна лайка…* * *
На шкільному подвір’ї шумно, гамірно і доволі людно. З хвилини на хвилину має розпочатися урочиста лінійка з нагоди Дня Перемоги. Купка старшокласниць ніби забула, де знаходиться. Дівчата, перекрикуючи одна одну, весело перемовляються, вибухають дзвінким сміхом. Одним словом, ведуть себе доволі безцеремонно, фактично нехтуючи важливістю події, махнувши рукою на те, що це – свято зі сльозами на очах.Одна з дівчат піднесла до вуха мобільний телефон і, навіть не намагаючись притишити голос, дзвінко мовила: «Санько, це ти?» Напевне, почувши ствердну відповідь, вона заявила: «Я вагітна!».Дівчата аж заходилися від сміху, а вона ще голосніше пащекувала: «А чому ти так дивуєшся? Хіба не знав, що від того, чим ми з тобою займаємося, бувають діти?...».Вона відключила мобілку не надовго. Пересміявшись, продовжила хизуватися: «Чуєш, пацан, аборту я робити не збираюсь. Це шкідливо для здоров’я. Тож готуйся стати батьком. Поздоровляю!».Остання фраза втопилася в ляскучому реготі. Найдужче сміялася та, що так безглуздо викаблучувалася перед товаришками.Можливо, від подібних жартів і було б весело, аби не було так сумно. І не лише тому, що доволі ганебна сцена відбувається в гущі людей, на шкільному подвір’ї. Юна особа продемонструвала, що в колі її друзів і товаришів не в пошані чи не в моді сором’язливість, скромність, честь і гордість дівоча.Ні свідомість, ні розум, ні душа просто не дозволяють робити висновок, що вся молодь ось така, нахабна і безсоромна. Он скільки чудових юнаків і дівчат живуть серед нас. Вони й справді – цвіт нації.І на подібні ганебні сцени слід би навчитися просто не зважати. Не виходить! Прикро. Та не викреслиш із нашого сьогодення ось таку убогість розуму серед тих, кому належить майбутнє…Галина МЕЛЬНИК.
|
|
