До початку дев’яностих років бомжі в райцентрі були досить рідкісним явищем. Сьогодні їх можна зустріти де завгодно, починаючи зі сміттє-звалища і закінчуючи парками, скверами, ринками, дворами і підвалами багатоквартирних будинків. І як би ми того  не хотіли, але вони є невід`ємною частиною міської громади, зважаючи  їх  постійну присутність на похоронах,    релігійних святах чи на загальноміських урочистостях.  В літньо-осінній період чимало волоцюг зайняті пошуком сезонних робіт у сільськогосподарському виробництві, деякі знаходять тимчасове житло в селах. А з настанням зими вони знову шукають сховища біля людських осель в райцентрі, в недобудованих приміщеннях, дворах і під`їздах житлових будинків.

Жодна з установ і організацій Баштанки не зможе назвати точну кількість безхатченків  у місті, тож оперуватимемо приблизними даними, оскільки число цієї категорії людей постійно змінюється. За приблизними підрахунками, осіб, які не мають постійного місця проживання, на 1 січня 2011 року нараховувалось близько шести чоловік. Як часто звертаються «безхатченки» до представників органів місцевої влади?

Відповідаючи на це запитання, начальник управління праці і соціального захисту населення райдержадміністрації Н. І. Якимчук відзначила: якщо в 2010 році на цю дату (розмова відбувалася в середині січня) в управління праці і соцзахисту звернулись з проханням  допомогти з нічлігом і харчуванням сім чоловік, то на 15 січня 2011 року –  жодного. Мабуть, це тому, що в першій половині зими зберігалась плюсова температура і проблеми з нічлігом бездомні вирішували власними силами.

Чотири роки тому зусиллями працівників управління праці і соцзахисту населення в місті було обладнано приміщення для нічного перебування осіб без постійного місця проживання, розраховане на вісім  чоловік. В ньому вони мали право знаходитися від 17-ої вечора до 7-ої години ранку.

 В дні, коли температура повітря знижувалась до мінус 15 градусів, мешканцям «нічліжки» дозволялось знаходитися в приміщенні цілодобово. Як правило, приміщення для перебування осіб без постійного місця проживання закриваються на початку весни.

Взагалі, вважає Н. І. Якимчук, контроль за дотриманням порядку в таких приміщеннях для нічного перебування ефективніше доручити правоохоронцям, ніж працівникам соцзахисту. Адже Ніні Іванівні та іншим працівникам управління праці та соцзахисту не раз доводилося заспокоювати п`яних дебоширів чи одурманених наркотиками мешканців «нічліжки». В усякому разі, в нічний час соціальним працівникам без супроводу міліціонерів туди краще не з`являтися.

Звичайно, бажаючих знайти тимчасовий затишок взимку в райцентрі вистачає. Але вимога пройти медогляд, щоб отримати дозвіл на перебування в «нічліжці», відлякує багатьох. А приймати безпритульних на нічліг без медичного огляду категорично заборонено, інакше такі приміщення перетворяться у вогнище інфекційних хвороб. Зрозуміло,  не всім подобається, що доступ осіб, які знаходяться в нетверезому стані,  в приміщення заборонений. 

Що ж стосується харчування і одягу, то допомагають безхатченкам в основному благодійні організації. Біда в тому, що чимало бомжів сприймають таку допомогу, як таку, що належить їм по закону. тому часто йдуть в соціальні і державні установи, органи самоуправління з проханнями і вимогами. Часто керівники дають їм грошовий дріб`язок, аби лише відстали. Потім той же бомж починає демонструвати публічну повагу до начальства,  вітаючись з ним привселюдно і обов`язково простягаючи руку.

Втім, така ж участь чекає будь-кого, хто хоч раз проявляв милосердя до прохачів. Отримавши допомогу один раз, такий прохач почне звертатися до благодійників щодня, його прохання переходять в переслідування і той, хто подавав  милостиню, не знає, як позбавитися від такого знайомого.

В минулому році Ніна Іванівна Якимчук у складі делегації з 12 чоловік з усієї України побувала в Ірландії, де знайомилася з досвідом роботи по соціальному захисту населення. Поїздка була організована за рахунок представництва Світового банку. Відповідаючи на запитання, як вирішуються питання допомоги безпритульним у цій країні, співбесідниця відзначила, що в Ірландії існує розвинута система соціального житла, тому черги по наданню квартир там не існує, як не існує і категорії безпритульних. Всесвітня криза торкнулася  й цієї країни. Тут є чимало безробітніх. Але допомогу по безробіттю там платять на рівні мінімальної заробітної плати.   

За рахунок припливу трудових мігрантів населення країни за останні три роки збільшилося майже вдвічі. Центри зайнятості населення там надають матеріальну допомогу лише здоровим безробітнім, а ті, хто потребує лікування, отримують таку допомогу від держави.

Що ж стосується соціального житла, то ним ірландці і приїжджі користуються, як правило, тимчасово, поки не знайдуть собі роботу, яка дає можливість придбати їм квартиру з усіма зручностями. А взагалі жебраків і безпритульних на вулицях ірландських  міст бачити не доводилось. 

Що ж стосується наших райцентрівських бомжів, то вони заробляють на здаванні склотари, металобрухту, макулатури, горіхів, копанні городів і присадибних ділянок, прибиранні приміщень для худоби і птиці, знищенні бур`янів, копанні траншей, розвантажувальних  роботах і т. д. Як бачимо, список  робіт чималий, а одноденного заробітку для працелюбного бомжа цілком вистачає для харчування на два-три дні. Звісно, якщо виключити витрати на випивку і цигарети. Але непитущих і некурящих серед райцентрівських бомжів не знайдеш, а на придбання спиртного і цигарок у них йде більша частина заробленого.

– Коли мешканці «нічліжки» стали вимагати ще й урізноманітнення  продуктів для їхнього харчування, –  продовжувала Н. І. Якимчук, – то ми запропонували  їм навесні вирощувати овочі на відведеній ділянці, щоб потім восени можна було зробити певний запас городини. Але бажаючих працювати на тій ділянці не знайшлося. Взагалі чимала частина цих людей від фізичної праці відвикла. Не так вже й багато серед них таких, хто шукає постійну чи тимчасову роботу. Зате кількість тих, хто жебракує, постійно збільшується.

Головними причинами того, що людина викинута напризволяще на вулицю, є втрата роботи, сім`ї, житла, пияцтво. Регулярно поповнюють кількість безхатченків і особи, які повернулися з місць позбавлення волі.

Є серед жителів райцентру і такі, хто має житло, паспорт з відзнакою про прописку, однак віддає  перевагу проживанню на вулиці, пошуку відходів у сміттєвих контейнерах, жебракуванню. Формально така людина не є безпритульною, але вона живе за «бомжівськими» правилами і принципами. Житла  таких людей поступово перетворюються в притони для п`яниць і вогнища антисанітарії. Але таких людей з кожним роком меншає. Чимало безпритульних були вигнані родичами і втратили своє житло через схильність до пияцтва чи наркотиків, однак не поспішають звертатися до близьких людей (дітей, братів, сестер).

Над вирішенням яких проблем працює влада і громадськість міста у цьому напрямку? В першу чергу, зусилля медиків, правоохоронців і соціальних працівників спрямовані на виявлення  серед безпритульних хворих на туберкульоз та інші небезпечні хвороби і направлення їх на лікування. Бомжів-алкоголіків лікуватимуть примусово. Відшукуються близькі родичі безпритульних для встановлення зв’язку з ними.  Тим, хто не має паспортів, треба надати допомогу в їх одержанні, а бомжам-пенсіонерам допомогти в оформленні пенсій.

Звичайно, звалювати  всі ці турботи тільки на соціальні служби було б неправильно. Але ж існують ще благодійні і громадські організації, релігійні конфесії. Якщо об`єднати їхні зусилля, то все-таки можна знайти можливість надати ще один шанс людям, які в силу різних обставин залишилися без даху над головою  і продовжують свій шлях на узбіччі суспільства.

Олександр БАСЕНКО.