Чорні скиби хмар поволі розповзлися й небо над полями та молодим ліском випросталося синє та високе, аж дзвінке. Стежка, прокладена вздовж поля та гарних лісових насаджень, пружно вгинається під ногами. Степ спокійний після невеликого дощику. Стежка звернула до сосен і жінка зупинилася, зачарована їх красою. Скільки тут вкладено людської праці!

Світлана Василівна Селіна 40 років працює в лісовому господарстві. З цією роботою пов’язано багато радісного і сумного, тривожного і веселого. Без цих сосен, акацій, берізок вона не може уявити ні свого минулого, ні майбутнього.

Народилася Світлана на Волині в краю лісів та голубих озер. Дитинство її припало на той час, коли швидко розвивалося народне господарство. Можливо, ще тоді у дів-чинки зародилася мрія – прикрашати рідну землю лісами. Тож і не дивно, що закінчила Шацький лісовий технікум. Направлення вибрала на Миколаївщину, про яку чула багато цікавого, в край, де будувалися кораблі, а степ тягнувся аж до обрію.

До Баштанського району приїхала у березні 1971 року. Баштанська гідролісомеліоративна станція тільки 5 років як організувалася і кадри були дуже потрібні. Колектив зустрів молодого спеціаліста привітно. Свою трудову біографію розпочала з посади майстра по лісових культурах Привільненської дільниці.

– Думала, відпрацюю, та й повернуся на свою Волинь, – згадує Світлана Василівна, – але не так сталося, як гадалося. Зустріла свого судженого, високого та гарного юнака Віктора. Побралися, згодом народилися донечка та синочок.

Якось на сімейній раді вирішили, що їй ще треба навчатись і вона вступає до сільськогосподарської академії у Києві. Вдень – робота, ввечері – сім’я, а вночі – навчання. Здобуті знання допомагають у роботі. На неугіддях, крутосхилах разом з іншими висаджує дерева, кущі, веде боротьбу з ерозією грунту, заліснює балки, яруги. Не цуралася ніякої роботи. Майстер лісу, помічник лісничого, лісничий, а з 1975 року по сьогоднішній день – інженер лісгоспу.

Летять роки. Виросли діти, є внучата, які, можливо, як і бабуся, стануть лісівниками. За 40 років роботи Світлана Василівна неодноразово відзначалася за бездоганну службу в лісовій охороні почесними грамотами та подяками.

Степові й лісові Світлана Василівна віддає тепло свого серця. З ними подумки веде розмову. Їй болить, коли бачить знищені, понівечені дерева, бо вони ж, як люди, живі. Вона завжди закликає жителів району охороняти та зберігати лісові насадження. Цій справі присвятила чотири десятки років, за що їй велика повага та шана від людей.

Всього трапляється на життєвій ниві цієї жінки, але вона впевнено долає перешкоди, бо назавжди любов’ю повінчана із землею, лісом, з природою. Воно й зрозуміло, адже саме вони дають усьому життя, від них уся краса світу. А добрий слід від її праці назавжди залишиться на землі.

Тетяна РОМАНЮК,

головний лісничий ДП «Баштанське ЛГ».