На селі їх знає
кожен
Подружжя Зіновія
Матвійовича та Ольги Олександрівни Бердецьких добре знає не одне покоління
новосергіївців, яким вони дали путівку в життя.
У 1957 році
молоді спеціалісти після одруження прийшли
в Новосергіївську школу вчителювати. Тут і пройшов весь трудовий період
їх життя. В Ольги Олександрівни лише один запис – Новосергіївська школа, у
Зіновія Матвійовича – два записи: Новоіванівська, Новосергіївська СШ.
З. М. Бердецький
народився і виріс у Братському районі. Закінчивши школу, вступив у Братське
педучилище. Після двох років навчання
пішов служити в армію. Строкову службу проходив у Забайкаллі, в танкових
військах. Закінчував навчання після служби вже в Новобузькому педучилищі, де й
зустрів свою кохану. За направленням Зіновій поїхав у Новоіванівку, а коли
Ольга закінчила навчання і приїхала в Новосергіївку, одружилися і попросилися в
одне село. Їм пішли назустріч.
Разом заочно
закінчили Миколаївський педінститут. Зіновій Матвійович викладав дітям
математику і креслення, Ольга Олександрівна – історію та українську мову і
літературу. Останні 15 років перед пенсією Зіновій Матвійович був директором
школи. Вийшовши в 1991 році на заслужений відпочинок, ще 8 років працював при
школі працівником по обслуговуванню.
– Школа – це
було наше життя, – розповіла Ольга Олександрівна. – Віддавали себе дітям
сповна. 10 років жили в землянці, потім при школі. Згодом колгосп на замовлення
райво збудував нам ось цей будинок.
Має Ольга
Олександрівна почесне звання «Відмінник народної освіти» і грамоту Президії
Верховної Ради УРСР, з гордістю розповів З. М. Бердецький.
Виховало
подружжя двох доньок Аллу і Валентину, які пішли батьківськими стопами. Алла
Зіновіївна викладає математику в с.
Радсад, а Валентина Зіновіївна працює завучем у Мар’ївці. Мають Бердецькі
п’ятьох онуків і правнучку Анечку. Старші внуки Віктор і Сергій теж закінчили
педагогічний університет, але в школі не працюють.
– Складний час сьогодні, – поділилася своїми думками Ольга
Олександрівна. – Втрачено багато людських цінностей. Вчитель на селі вже не
користується такою повагою, як раніше. Це
відбивається на стосунках між вчителем, учнем і батьками. І повірте, від
цього ніхто не виграє.
– Боляче дивитися на те, як руйнується село, – підтримав її Зіновій
Матвійович, – як «втрачаються» моральні принципи. При колективному
господарюванні була робота всім людям на селі. Й жили веселіше.
Живуть Бердецькі
навпроти школи. Кожного дня спостерігають за шкільною метушнею. До них за
порадою йдуть молоді колеги, не забувають і юні новосергіївці. Тож подружжя
Бердецьких і сьогодні живе шкільним життям. Адже школа – це їх молодість.
На знімку: Зіновій
Матвійович і Ольга
Олександрівна Бердецькі.
Дивовижна жінка
Незаперечним є
твердження, що здоров’я – це запорука щастя, а рух – довголіття. В цьому
переконалася і Марія Миколаївна Артамонова, яка вже розміняла дев’ятий десяток.
Народилася й
виросла Марія Паламаренко в Новосергіївці в багатодітній родині в тяжкому 1930
році. Босоногим і голодним було її дитинство. закінчила
всього 4 класи і пішла працювати в колгосп. Допомагала мамі доглядати за
телятами, бо треба було годувати менших дітей.
– За те, що я
працювала, мама мені давала їсти більше макухи, – пригадує Марія Миколаївна. –
Мене малу жаліли доярки, поїли молоком, а завідуюча фермою Ольга Іванівна
Кондрашова дала мені тільну телицю за хорошу роботу. Дякуючи корівчині, моя
сім’я і вижила.
Під час окупації
села дівчинка допомагала мамі ламати кукурудзу та виконувати іншу роботу, на
яку посилали німці.
У їхньому дворі
квартирували фашисти. Коли радянські війська пішли в наступ і почали бомбити
танкову частину, що стояла неподалік хати, осколком від снаряда Марійці
розсікло брову. Ця мітка, на перший погляд, непомітна, залишилася жінці на все
життя. Поглянувши на себе в дзеркало, вона завжди згадує те, що їм усім
довелося пережити в роки війни.
Після звільнення
Марія Миколаївна разом з односельцями
відбудовувала народне господарство. Працювала скрізь, де потрібні були
її руки: і полола, і скирдувала, і вантажила різні вантажі.
У 1950 році
стала на весільний рушник з Григорієм Васильовичем Артамоновим. І живуть вже
разом у мирі й злагоді 62-ий рік, ділячи порівну і радість, і біду. Виростили
трьох доньок: Лідію, Надію і Наталю, які є опорою для пристарілих батьків.
– Ніколи не
думала, що доживу до такого віку, – сміється Марія Миколаївна. – дуже хворіла, підшлункова залоза не
давала жити, тиск падав так, що не могла піднятися з ліжка. Думала, що це вже
край, а було мені лише 53 роки. У журналі «Здоров’я» прочитала статтю, що
тільки рух і свіже повітря мені допоможуть. І змусила себе зайнятися бігом.
Вставала о 5 годині ранку і бігла до станції Горожене і назад. Це – 6
кілометрів. Прибігши додому, обливалася холодною водою. І так 10 років я бігала
в будь-яку пору року, за будь-якої погоди. Потім перейшла на швидку ходьбу і,
звичайно, обливання.
Коли з’явилися внуки, треба було їх няньчити. Тоді й облишила Марія
Миколаївна спорт. Але ті 15 років не пройшли марно. забула жінка про свої хвороби. До 75 років тримали з
Григорієм Васильовичем корову, нині обходять чималий город, доглядають кроликів
і бджіл.
– Поки бігала, була спокійна і сильна, – підсумовує Марія Миколаївна. –
Досі зберігаю і перечитую журнали «Здоров’я» і «Фізкультура і спорт» та
обтираюся холодною водою. Дякую Богові, що підказав мені, як позбавитися хвороб
і подовжив вік.
Дивлячись на цю
струнку і моложаву жінку, ніколи не скажеш, що їй 81 рік.
На прощання
Марія Миколаївна дала пораду: ніколи не лінуватися, більше рухатися й
працювати, не скаржитися на життя, а з вірою в Бога йти по життю, радіючи
кожному дню і даруючи добро іншим.
Матеріали
підготувала
Олена ВИНОГРАДОВА.