28 жовтня мешканець Лобріївки Іван
Тимофійович Співак святкував подвійне свято: день свого народження та річницю
визволення України від німецько-фашистських загарбників. Адже він знає про
війну не з чужих слів, а сам пройшов через її пекло майже від дзвінка до
дзвінка. Він – єдиний в районі учасник бойових дій, який має підтвердження про
те, що дійсно визволяв Миколаївську область і отримав грамоту за підписом
Сталіна за звільнення м. Первомайська, датовану 22.03.1944 р. Тож щомісячно
отримує стипендію в розмірі 100 грн. від управління праці та соціального
захисту населення.
Цей рік особливий для ветерана – ювілейний. 28
жовтня Іван Тимофійович відзначив своє 85-річчя. Цього дня до Костичівської
сільської ради, де вшановували ветерана, завітали голова райдержадміністрації
І. В. Рубський, голова районної ради М. П. Бенюх, начальник управління праці та
соціального захисту населення Н. І. Якимчук, голова районної ветеранської
організації Л. В. Андреєва,
директор СТОВ «Костичівське» М. В. Зайко, яких гостинно зустріли ювіляр і
Костичівський сільський голова С. М. Згурська. Гості щиро вітали Івана
Тимофійовича з цією поважною датою та передали вітання від голови
облдерж-адміністрації М. П. Круглова та голови обласної ради Т. В. Демченко з
нагоди 66-річчя визволення України від німецько-фашистських загарбників,
вручивши матеріальну допомогу в розмірі 600 грн., яку порівно виділено з
обласного і районного бюджетів. Крім цього, вручили документ про присвоєння
чергового військового звання – підполковник відповідно до Указу Президента
України.
С. М. Згурська, яка й організувала свято ветерану
разом з працівниками сільради, теж вручила подарунок своєму заслуженому
земляку, побажавши довгих років життя, терпіння і здоров’я. Адже Іван
Тимофійович доглядає тяжкохвору дружину і, як сам говорить, не має права
помирати. У нього на руках кохана
дружина, з якою він прожив 59 років спільного
життя.
– Найголовніше в житті – не падати духом, не опускати руки, – висловив
своє життєве кредо ветеран. – У житті всього буває: й удачі, й негаразди. Та
завжди потрібно йти вперед, не зупинятись, не розкисати. Що на війні, що в
мирний час ні за кого не ховався, робив так, щоб не було соромно перед людьми.
На фронт потрапив у серпні 1942 року після закінчення ремісничого училища.
Ангел-охоронець оберігав мене, тож за всю війну був двічі легко поранений та
двічі контужений. Брав участь у кровопролитних боях за Харків, Дніпропетровськ,
за міста і села Миколаївської області. Зокрема, за м. Первомайськ, села Кримка,
Кам’яний міст.
З сумом згадував ветеран прожиті роки, які так швидко проминули, та йому
не соромно дивитись в очі людям, бо прожив його гідно і чесно.
Це ж підтвердив і його товариш Микола Олексійович
Забродський, який прийшов привітати друга з ювілеєм. Їхня дружба почалася ще в
післявоєнні роки, коли фронтовик Іван Співак поселився в Лобріївці. Микола
Забродський допомагав будувати будинок. Не один десяток років пропрацювали
разом у колгоспі.
– Немає такого дня, щоб ввечері ми не поговорили по телефону, не
дізнались, як життя, здоров’я, – говорить Микола Олексійович.
– коли захворів і три дні
лежав, не міг піднятись, один Микола аж з Костичів прийшов провідати, а то не
було кому й склянку води подати, – з
гордістю і теплом у голосі сказав ветеран. – Миколі теж у листопаді буде 80
років.
Міцна чоловіча дружба допомагає цим чоловікам виживати, не падати духом.
Многая літа вам, шановний Іване Тимофійовичу, в здоров’ї, добрі і мирі.
Олена
ВИНОГРАДОВА.
