Все далі відходять в історію події Великої Вітчизняної війни. А людей, які можуть розказати правду про ту далеку й жорстоку війну, залишається все менше.

Один з них – учасник бойових дій Анатолій Дмитрович Різун з Баштанки, якому днями виповнилося 85 років.

З ювілеєм його привітали діти, онуки, правнуки. З цієї нагоди до ветерана завітали й голова райдержадміністрації Іван Рубський, міський голова Володимир Рибаченко, голова районної ветеранської організації Лідія Андреєва. Вони висловили А. Д. Різуну щиру вдячність за відвойоване мирне життя в ім’я світлого майбутнього прийдешніх поколінь, побажали йому здоров’я.

Анатолій Дмитрович нині практично прикутий до ліжка, але пам’ять йому не зраджує. І спогади нерідко повертають його у зранену війною юність.

Народився А. Д. Різун на Дніпропетровщині в бідній селянській сім’ї. Батьки важко працювали, аби прогодувати чотирьох дітей. У пошуках кращого життя доводилося часто переїжджати. Отак і потрапила сім’я Різунів на Баштанщину, в с. Добра Криниця.

Коли розпочалася війна,  Анатолію було 16 років. Дитинство враз закінчилося. Його затьмарили страшні роки окупації. У березні 1944 року, коли Баштанський район звільнили від ворога, Анатолій добровольцем записався на фронт. Його направили в 197 запасний стрілецький полк, де молодих солдатів готували до участі в бойових діях. І вже в серпні молоде поповнення направили на фронт під Бобруйськ, де точилися кровопролитні бої.

А. Д. Різун брав участь у визволенні Білорусії, Литви, Латвії, Кенігсберга, Польщі. Саме в Польщі їх полк перекинули в 1945 році на Берлін. Та День Перемоги довелося зустріти в Празі, де ще тривали бої.

Війна завершилася, але скласти  зброю ще не довелося. В лісах переховувалося багато фашистів, які не хотіли здаватися. Тож полк, де служив Анатолій Різун, перекинули на кордон з Польщею. Це були останні бої, в яких довелося брати участь, добиваючи фашистську нечисть. Виконавши завдання, солдати пішки поверталися в Бобруйськ.

Тут і залишився А. Д. Різун, бо треба було відбудовувати знищене й спалене фашистами місто. Жили в палатках на 30-градусному морозі, не було де й душі зігріти, важко працювали.

В кінці 1946 року полк розформували й сержант Різун потрапив у десантну частину під Москвою, а згодом – у Донський козачий полк. Там і прослужив до 1950 року і в званні старшого сержанта повернувся додому.

Має А. Д. Різун медалі «За взяття Кенігсберга», «За взяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною», ордени Вітчизняної війни ІІ ст. та «За мужність» ІІІ ст.

Демобілізувавшись, Анатолій Дмитрович закінчив Чернігівську боргову школу, а потім Львівський торговий інститут. І практично до виходу на пенсію він працював на керівних посадах, куди направляла партія. Очолював у Баш-танці райзаготконтору, хлібзавод, райспоживспілку, комбінат побутового обслуговування. Скрізь працював з повною віддачею, добросовісно.

Всі, хто був поряд з ним, згадують його, як чесну й порядну людину. Так працювали всі люди старого гарту, бо інакше вони не звикли: і в труді, як у бою.

Валентина СВИРСА.

.