Добрими справами славний

Кажуть, бути людиною – це відчувати свою відповідальність, пишатися кожною перемогою, здобутою не тільки самим, але й товаришами, усвідомлювати, що, кладучи свою цеглину, ти допомагаєш будувати світ.

Саме цієї точки зору завжди дотримувався у своєму житті ветеран війни і праці Петро Іванович Лихошерст, який 16 лютого відзначив свій 80-літній ювілей.

Його ім’я більше знайоме старшому поколінню, а особливо жителям села Привільне, де пройшла у всіх на виду його майже піввікова трудова діяльність, та мешканцям села Леніне, де народився.

Ще з юнацьких років полюбив техніку, цікавився, як працюють різноманітні механізми, мріяв будувати літаки. Після закінчення школи вступив до Новобузького технікуму механізації, а у 1979 році закінчив Кіровоградський інститут сільськогосподарського машинобудування. Й хоча йому не довелося будувати літаки, 49 років присвятив роботі із сільськогосподарською технікою.

У 1952 році після закінчення Новобузького технікуму Петра направили працювати у Привільненську МТС механіком-контролером. Побачивши старанність і здібності юнака, його згодом перевели на посаду інженера. А вже в травні 1964 року 33-річному ініціативному інженеру доручили очолити Привільненське РТП (так перейменували МТС). Зрозуміло, яка велика відповідальність була покладена на молодого керівника. Але Петро Іванович розумів: щоб добре організувати роботу команди, необхідно самому бути трудоголіком. А відтак, рецептом успіху Лихошерста стали працьовитість, наполегливість та вимогливість.

22 роки роботи на підприємстві увінчалися плідними здобутками. Під його керівництвом будувалися цехи, впроваджувалися нові технології, з ним пов’язана ціла епоха у житті Привільненського РТП, яке було добре відоме на всю Україну й навіть за її межами.

Підприємство досягло великих успіхів, співпрацюючи з Кіровоградським інститутом сільськогосподарського машинобудування, Московським науково-дослідним інститутом, Миколаївським заводом «Зоря», впроваджувало численні раціоналізаторські пропозиції.

Цехи були наповнені новим необхідним обладнанням, жителі Привільного та сусідніх сіл мали постійну роботу, отримували житло, яке для них будувало підприємство.

Керівництво держави високо цінувало роботу Петра Івановича Лихошерста: у 1966 році указом Президії Верховної Ради СРСР він нагороджений орденом «Знак Пошани», у 1970 році – медаллю «За трудову доблесть», у 1979 році – медаллю «За доблесну працю», у 1985 році – медаллю «Ветеран праці». Робітники підприємства шанували свого керівника за мудрість і виваженість, чуйність, справедливість та великий талант лідера, який невпинно навчався, шукав цікаву та корисну інформацію, переймав передовий досвід, сміливо впроваджував новинки. А головне, був простим, людяним. Ще й зараз теплим словом згадують: «Петро Іванович – мав талант керівника від Бога. Якби побільше таких було».

Кажуть, не багатством славна людина, а добрими справами. Це у повній мірі стосується ювіляра. Його ім’я занесене в «Книгу пошани» підприємства.

Всі ці роки його вірним другом, надійним тилом, добрим порадником була дружина Раїса Йосипівна, з якою в любові й повазі прожили 54 роки, ділили навпіл успіхи й невдачі, злети й падіння, подарунки та випробування долі. Їх у подружжя було чимало.

Зараз Петро Іванович разом з дружиною проживають у Баштанці, щоб бути ближче до доньки – Тетяни Петрівни Штевіної, яка працює заступником директора з навчально-виховної роботи у Баштанській ЗОШ №2. Її, як і батька, шанують і поважають колеги, учні та батьки. Найбільшою ж відрадою для дідуся й бабусі є успіхи онучок-розумниць, студенток Альони й Каті.

16 лютого ювіляра приїхали привітати численні гості: голова райдержадміністрації Іван Рубський, який раніше працював з Петром Івановичем, голова районної ради Людмила Луценко, виконавчий директор АТВ «Привільненське РТП» Валерій Кравченко, начальник цеху, головний інженер Микола Дрожак, колишні працівники. Від усієї громади вітав П. І. Лихошерста сільський голова Анатолій Савченко. всі вони щиро зичили ювіляру міцного здоров’я на довгі роки, дякували за його внесок у виробництво та розвиток села, а ще згадували роки роботи на підприємстві.

Ми приєднуємося до цих привітань і зичимо ювіляру поваги і шани від людей, радості й любові від рідних і близьких. Нехай добро щоденно прибуває, як струмінь чистої води, хай зло далекими стежками обминає, а радість поруч йде завжди.

Лідія АВРАМЕНКО.